Що таке для жителя Західної України 22 червня 1941 року? Для того потрібно перенестися в часі на 70 років і пережити і відчути те, через що пройшли західноукраїнці. Постараюся проаналізувати цей час з погляду простого жителя. Чи був це для нас початок війни? Ні. Для мешканців Західної України війна почалася 1 вересня 1939 року з нападом Німеччини на Польщу. На той час ми були громадянами Речі Посполитої і нашим обов’язком було захищати Ойчизну . Чи проявляли західні українці велику любов до польської держави то питання інше, але велика частина наших хлопців була в «войску польскему» і гинули разом з поляками і від куль німецьких і від куль совєцьких. Також гинуло від бамбардувань і обстрілів і мирне населення. І тому завоювання Західної України Радянським Союзом спочатку було сприйнято, як дійсно визволення і воз’єднання народів братів. Старі жителі пам’ятають як з хлібом і сіллю, в вишиванках, з синьо-жовтими прапорами вони зустрічали Червону Армію. І як дістали за це в писки від «визволителів». Через пару днів почалися репресії, знищення українського, знищення духу європейської демократії, знищення інтелігенції, знищення господаря, знищення розуму. Проводилася «работизація» і люмпенізація суспільства. А також була знищена КПЗУ(компартія Західної України). В певній мірі було за що. Партія існувала за кошти Москви, звіти посилали казкові , гроші тринькали, а коли прийшло до діла, то не було чим хвалитися. Тому за членами КПЗУ тільки затуркотіло, як не на Сибір, то до Господа Бога в гості.. Так що браття-східняки ми співчуваємо вам бо ви тої «радості» відчували на своїй шкірі швидше від нас. А саме 22 червня 1941 року багато хто з нас зустрів з радістю, були ілюзії на рахунок європейськості німецької нації, ілюзії на рахунок того, що німці подарують нам державність і багато іншого. І був шок від кількості по-звірячому закатованого в тюрмах НКВДешниками західноукраїнського народу. І зросла ненависть до такої «уРодіни», як наслідок – це і «Нахтігаль» і СС «Галичина» і боротьба УПА-ОУН з совєтською владою. Ми не «предателі Родіни» як нас малюють. Чомусь всі писки позатикали і ніхто не пискне про співпрацю з гітлерівцями італійцям, японцям, мадярам, румунам і іже з ними. Виявляється найбільші фашисти то є галичани.бо ми бездержавники, сироти історії і на нас можна їздити. Нас заставляли любити своїх катів. Нехай ті що нам робили зло усвідомлять свої поступки. Але не хочуть. А хочуть 22 червня 2011 року приїхати до Львова і ткнути нас писком в землю, нашу землю, відсвяткувати свою вищість над нами. Може приїдуть дійсно ветерани-фронтовики? Та ніколи. Найперше приїдуть внуки, діти наших мордерців-катів. Не дивуймося – гени, які прагнуть крові. Будьмо мудрі, нехай пошабашують і покажуть свою дикість. А ми помолімося за мільйони душ, що загинули в війні . Хай земля буде їм пухом.. Покажімо, що ми є частина цивілізованого світу.
Довідка: за час німецької окупації в моєму рідному селі(Львіщина)не загинув ні один мешканець(крім тих хто брав участь в збройній боротьбі в лавах Червоної армії та УПА), було вивезено на роботи до Райху біля 20 людей( всі лишилися живі, більшість виїхали до США і Великої Британії, ті що повернулися були записані в «предателі». Німецька держава вибачилася перед ними , надала грошову компенсацію і декому пенсію. З німецькими родинами вони підтримували дружні стосунки і продовжують вже їхні внуки.
За час радянської окупації було знищено четверту частину мирних мешканців(1939-1953) і майже половину вивезено до Сибіру і в Казахстан. Ніхто перед ними не вибачався і ніякої компенсації не платив. З тих хто повернувся ніяких дружніх стосунків з своїми колишніми охоронцями не підтримує.
