Борис Явір Іскра, правдивий галичанин з Тернополя
Каждий порєдний галичєнин, чи жиє він у Галичині, чи десь єнше творит свій галицкий світ довкруг, навіть на підсвідомому рівню дбає про себе. Він витворює такі умови житє, жеби лиш му дорогонькому а го догогоньків родиноньці жило сє файно. І в сих речьох він впадає у крайнощі: або багато робит, або нічого не робит. Но і перед тим, єк багато зробити, він просто мусит нічого не робити хоч єкийсь чєс – то така підготовка.
Галичєни зіправди працюют багато. Лиш сє подивити, скілько гроший прислают ті, хто працює поза Галичинов а скілько податків в казну чужої держєви платє тоті галицкі підприємці, єкі офіційно сє замільдували, стає ясно, же каждий порєдний галичєнин (галичєнка) годні робити за двох чи за трьох, єк не більше. І навіть у чєси найбільших криз столи на свєта закладені наїдками у 2-3 пльонтри – такі порєдні галичєни роботєщі.
Щире здивуванє викликає то, же каждий порєдний галичєнин, хоч він може бути директором фабрики, депутатом, професором чи єншов шєнованов людинов, єка має прибутку приблизно стілько, на скілько працює, жиючи в місті, має ще село із старенькими мамами а татами чи бабами а дідами, чєсто пасіков, а, зазвичай із городом, та садом, на що му іноді стає чєсу, а іноді ще й охоти та здоровлє. Порєдні галичєни ну ніґде в житю, хіба із сльозами на своїх глубоких галицких вочьох не вхаблєт своїх городів а садків – бо так вже заведено і має бути, де поїхати і погнути спину в горєчий літний день чи під зимним веснєним а зимовим вітром. Порєдні галичєни мусєт сє наробити за житє, бо мают в генах закладене переконанє, же на тому світі вни будут жити ліпше.
Галичєни зіправди ліниві. Єк то кажут у самів Галичині, не варт відкладати на завтраки роботи, єку годен зробити післязавтраки. Такий своєрідний галицкий гумор. Каждий порєдний галичєнин перед великов роботов мусит добре поспати а добре поїсти, так добре, же то сє перетворює на єкийсь обрєд. І заким галичєнин «добре їст» а «добре спит», то плекає щиру надію, же то сє зробит само собов. «То сє зробит» є наріжним кредом діяльности чи не каждого галичєнина, з чим пов’єзано купа кумедних а не фест історій житє. Саме через «то сє зробит», багато чого в житю каждого порєдного галичєнина і сє не робит, бо жде свого чєсу (нікому не відомого, хіба мольфарам з Карпат чи бабі Стефі, єка качєє єйці) чи єкого знаку зверха, єкий має бути таким, же порєдний галичєнин відразу зрозуміє, же то саме той знак і саме зверха. Но, єк помітно, чи то зверха не ті знаки поступают, чи то не вшиткі галичєни їх розпізнают, же обстановка в Свєщеннів Галичині просто просит ліпшого.
Порєдні галичєни, мусимо «добре їсти, файно спати», коби малисмо мудрість розуміти, же само собов то сє не зробит а здоровлє робити, робити а ще раз робити так, жеби у житю каждого з нас а у вшитків Сєщеннів Галичині було з каждим днем ліпше. Шануймо сє а робімо!..