Кизил – чудове плодове дерево, ні чим не поступається широко відомим яблуні і груші. Його невибагливість, висока врожайність і характерний кисло-солодкий смак червоних плодів заслуговують всяких похвал. А якщо додати лікувальні властивості ягід і стійкість перед хворобами і шкідниками, то можна отримати серйозного конкурента для вищезазначених садових улюбленців.
Кизил (дерен справжній)(Cornus mas L.) відомий з давніх-давен. Так, при розкопках у Криму стародавнього міста Херсонеса, що існувало в V ст. до н.е., було знайдено кісточки кизилу
Не випадково, враховуючи твердість деревини, кизиловим списом Гомер ; озброїв Одіссея у своїй знаменитій поемі. Таку зброю мав міфічний засновник Рима Ромул, який, за легендою, встромив його на Палантинському горбі, і спис проріс квітучим кизиловим деревом.
Цікавий свідок бронзового віку — бронзовий меч – зберігається в грузинському історичному музеї. Рукоятка в нього деренова. Навіть деталі перших годинників виготовляли в давнину з цієї напрочуд міцної деревини. Один такий годинник експонується в музеї міста Нюрнберга.
Цінували кизил і як лікувальний засіб. Гіппократ, наприклад, писав, що з його листя можна приготувати відвар, який позитивно впливає на шлункові’ хвороби, а Овідій на початку нашої ери написав у поемі “Золотий вік”, як варити кизилове варення.
Дерен справжній – високий (2-5 м) кущ або невелике деревце з округлою кроною з родини деренових. Молоді пагони зеленувато-сірі, а старі вкриті сірх”ю тріщинуватою корою. Листки супротивні, від яйцеподібних до ланцетних і (6-10 см завдовжки), зелені, цілокраї, сидять на коротких черешках, вкритих, і як і пластинка, притиснутими волосками. Квітки дрібні (до 10 мм у діаметрі), і золотисто-жовті, зібрані в зонтикоподібні суцвіття. Плід – темно-червона (жовта або рожева) соковита кістянка (12-20 мм завдовжки), овальна або грушоподібна. Кісточка тверда, веретеноподібна, майже гладенька.
Трапляється в підліску листяних та мішаних лісів.
Плоди мають приємний кисло-солодкий смак. Свіжі вживають в їжу. Застосовують у різних галузях харчової промисловості: для виготовлення соків, сиропів, екстрактів, вин (які характеризуються своєрідним смаком і ароматом), наливок, настойок, варення, джемів, мармеладу, начинки для цукерок, зефіру, пастили. На Кавказі з кизилу готують лаваш, який є добрим протицинготним і дієтичним засобом. Свіжі й висушені плоди використовують як приправу до м’ясних та рибних страв.
Високі смакові якості кизилу зумовлені наявністю в них цукрів (8-9%), яблучної, лимонної та янтарної кислот (2-2,5%), дубильних і пектинових речовин, ефірних олій, вітаміну С (близько 55 мг%). Кісточки кизилу містять олію (до 31%). У прожареному вигляді їх використовують як сурогат кави, а листки – як сурогат чаю.
У народній медицині кизил використовують для підвищення апетиту, як протигарячковий засіб, сухі плоди – при шлунково-кишкових і простудних захворюваннях. У гомеопатії застосовують есенцію з свіжої кори.
Легенди та міфи про кизил.
Кизил (болг. погань, серб, дрен) – у сербів, болгар і македонців символ здоров’я, сили і молодості. Це обумовлено такими властивостями кизилу, як раннє цвітіння, міцність деревини і довголіття. Серби мать звичай робити з кизилу посох, який дарують хлопцеві на повноліття в знак його змужніння.
Походження кизилу відноситься до часу першотворення: до суперечки Бога і диявола. Згідно болгарської легендою, спустившись з небес на землю, Господь сів відпочити на зростаючий посередині океану Кизил. У водах океану він побачив своє відображення і створив з нього диявола. При розділі всього сущого між Богом і дияволом останній вибрав кизил, який рано цвів, помилково вважаючи, що кизил приносить настільки ж ранні плоди.
Господь же обрав черешню і в черговий раз обдурив диявола Тому в окремих областях Болгарії Кизил вважається диявольським деревом. Поява плодів на Кизилі вказує в народному календарі початок осінніх молодіжних посиденьок.
У сербів у Косово послід після пологів відносили на Кизил, щоб дитина була здорова і щоб у матері в майбутньому були діти. У Хомолє пуповину немовляті перерізали на шматочку кизилового дерева, «щоб дитина була здорова, як кизил». У Лесковацкій Мораві у воду, в якій купали новонародженого, клали Кизил, «щоб дитина була здорова і розвивався». Серби щойно народженого ягняти або теляти злегка тягнули за вуха вгору і говорили: «Пусти горіхове, візьми кизилове».
В Родопах під Новий рік господиня злегка б’є худобу кизиловою гілкою, щоб вона була здорова і плодилася протягом року. У Боснії в Юра за допомогою кизилової гілки кроплять худобу святою водою. Вельми популярним у південних слов’ян став звичай замішувати маленькі гілочки кизилу в різдвяні і новорічні хліби, спеціально призначаючи кожну гілочку окремим породам худоби та домашньої птиці, а також всім домочадцям та дому в цілому. У Лесковацкой Мораві на кожну породу худоби клали в новорічні хліби по гілочці, відзначаючи на ній карбами кількість наявних у господарстві тварин цієї породи. При розділі хліба примічали, кому з домочадців яка гілочка дісталася. Вважалося, що протягом року кожна порода худоби буде рости і розвиватися аналогічно долю тієї людини, який знайшов цю гілку. Після закінчення застілля в Новий рік ці гілки відносили в хлів, стайню, кошару і т.п. У Добруджі ввечері напередодні Нового року розрізали хліб із запеченими всередині кизиловими гілочками. Вважали, що людина буде мати успіх у розведенні саме тієї породи худоби та домашньої птиці, чию гілочку він отримав в шматку новорічного пирога.
Той же звичай практикувався і відносно людей. Наприклад, серби в Левачев і Темніче клали в новорічний пиріг серед іншого і шматочок кизилу: хто знайшов його, як вважалося, буде весь рік здоровий і щасливий. У Святвечір чорногорці рубали у лісі кизил, щоб усі домочадці були здоровими і сильними, як Кизил. На Косовому полі з тією ж метою в Святвечір після вечері біля будинку в землю вбивали кілочок з кизилу і всі члени сім’ї обв’язували навколо нього свої пояси. У Скопский Котлині в ніч в ніч перед Юріїм під подушку клали шматочок кизилу; в Юра гойдалися на гілках кизилу, а в Гружі оперізувались кизиловим прутом.
Кизил вживали і в їжу: в Алексінацкім Поморавє в день Сорока мучеників люди з ранку ковтали по квітці кизилу, кажучи: «Нехай я буду здоровий, як кизил!» Частіше ж з плодів кизилу починалася різдвяна трапеза: люди причащалися, поклавши в повну чашу з вином кизилову гілку, з’їдали перед обідом кілька плодів кизилу.
Людина, яка хотіла позбутися сонливості, слабкості і ліні на весь майбутній рік, побачивши в перший раз ранньою весною квітучий Кизил, «передавав» йому сон: «Коли я бачу зелений кизил, передаю йому свою річну дрімоту і лінь».
Гамадріади (грец. Ἁμαδρυάδες) – у давньогрецькій міфології різновид німф дерев. Це ті дріади, які вмирали разом з деревом .
Згідно давньогрецького поета Ференіка з Гераклеї, героїня Гамадріада народила своєму братові синові Орея, зокрема, дочок Карію (горіх), Балану (жолудь), Крани (кизил), Морею (шовковиця), Егеру (тополя), Птелею (в’яз ), Ампеліо (виноградна лоза) і Сіку (смоківниця), всі вони отримали ім’я Гамадріад
Гордіїв вузол – складний вузол, зав’язаний по легенді фригійським царем Гордієм з кизилового лика, який розрубав Олександр Македонський.
З кизилових дерев був побудований Троянський кінь.
Розмноження.
Отримати повноцінний саджанець кизилу можна кількома способами: з насіння, живцюванням, відводками та щепленнями.
Вирощування з насіння має свої особливості. Для отримання гарантованих та якісних сходів краще скористатися методом стратифікації. Його суть полягає в наступному. Плоди закладаються в мішки або бочки, і знаходяться там до тих пір, поки не почнуть бродити. Потім їх перетирають, промивають, заважають з тирсою і залишають в такому стані на півтора року, до настання весни. Потім висаджують у грунт, де вони благополучно сходять. За перший рік сіянці виростають на 3 – 4 см, а за другий – на 10 – 15 см.
При виборі цього способу необхідно врахувати, що сіянці ростуть досить довго і в період плодоношення кизил вступить тільки через 7 – 10 років.
Розмноження кизилу живцями. Для отримання саджанців цим методом підійдуть і зелені і здерев’янілих живців. Зелені живці беруть влітку (червень – липень) в однорічних пагонів. На 5 – 6 годин замочують в препараті, стимулює ріст коренів, після чого висаджують під плівку на постійне місце. Здерев’янілих черешки зрізують і висаджують восени, попередньо замочивши в підсилювачі коренеутворення на добу.
Розмноження відведеннями є найбільш легким способом вирощування кизилу. Для цього необхідно взяти пагони кизилу, пригнути їх до землі і, закріпивши в такому положенні, присипати шаром землі 10 см. Важливо, щоб шар землі був добре зволожений. Приблизно через рік вкорінене рослину можна відокремлювати від куща і висаджувати на постійне місце.
Розмноження щепленням (окуліруванням). Щеплення здійснюється стандартним способом: на підщепу дикого примірника у віці двох років прищеплюють нирку культурного сорту в липні – серпні. Щільно обмотують плівкою таким чином, щоб вона не прикривала саму нирку. Коли стає ясно, що щеплення прижилася, обв’язку знімають. Важливо видаляти нові пагони, що з’являються вище місця щеплення, коли нирка починає зростати.
Догляд за кизилом
Кизил вирощування і уходКізіл не вимогливий до грунту, але краще, якщо вона буде досить родючих і рихлою. Посаджене рослина добре поливають і мульчують тирсою, торфом або скошеною травою. Для того щоб у майбутньому отримувати хороший урожай, кизилу необхідно забезпечити регулярний полив протягом усього літа, особливо в посушливу погоду, адже значна частина його кореневої системи розташована на глибині до 40 см.
Безсумнівним достоїнством кизилу є те, що він відмінно відчуває себе в півтіні, особливо в перші роки життя.
Догляд за саджанцями полягає в регулярному поливі, акуратною прополюванні та періодичної підгодівлі добривами. Причому в період вегетації використовують азотно-фосфорні добрива, а ближче до осені – калійні, наприклад, деревну золу. Можна періодично підгодовувати перегноєм та компостом. Кизил дуже потребує кальцію, тому важливо додавати вапно.
Відмінною особливістю кизилу є те, що його при бажанні можна формувати і як кущ, і як дерево. Займатися цим краще в перші роки життя рослини. Штамб саджанця повинен мати висоту 50 – 70 см, а всі пагони, що з’являються нижче цього рівня, необхідно видаляти. Якоїсь спеціальної обрізки для підвищення плодоношення у кизилу не проводиться, просто видаляються зайві переплітаються і загущающие крону гілки. Також можна провести омолоджуючу обрізку дорослим плодоносним рослинам у період спокою, у лютому – березні.
Не зайвим буде відзначити і чинники, що негативно впливають на цю рослину. Так як корені розташовані переважно у верхньому шарі грунту, обробка землі повинна проводитися не глибше 10 – 15 см. Кизил не переносить перезволоження і болотистій грунту. Перед посадкою слід переконатися, що грунт добре дренується і грунтові води розташовані на глибині більш як 1,5 – 2 м.
Кизил відрізняється дуже довгим періодом плодоношення (100 – 150 років) і високою стійкістю до засух і морозів. Плоди кизилу знаходять найширше застосування в кулінарії і народної медицини, до того ж це чудовий медонос. Посадивши кизил на своїй ділянці, можна не тільки довгі роки насолоджуватися його щедрістю і невибагливістю, але і залишити корисне спадок онукам і правнукам.
