Степан Герилів (м.Бердянськ)
СОН
теперішньої заробітчанки
…На панщині пшеницю жала?
О, ні! Мордує чужина.
Неволя інша гострим жалом
Пронзає серце, бо Вона
Пішла у найми до чужинців
З чужими дітьми в кабалу,
А рідний син не жде гостинців,
А гострить мрієчки стрілу:
«Коли? Коли рідна матуся
Його пригорне до грудей,
Коли з очей сльози зітруться,
Коли почує від людей
Бодай уже німу мовчанку,
А не: «То – син заробітчанки»?..
…Над чужим сином задрімала,
Вмокнувши гадки в забуття,
І сну хмариночки впіймала
Уже своє, своє дитя:
І сниться їй той син Іван
Й Вона – удома біля нього,
Пропав злодійсько-хижий клан,
І у майбутнє йде дорога –
Весела, гарна, мов в раю,
А люди – радісні, веселі,
Усмішки в лицях виграють,
В усіх – достатків каруселі!..
Аж усміхнулася небога…
Прокинулась – нема нічого,
Лиш чужі діти тихо сплять
І в снах щось шепчуть по-чужому…
…Нема вже сили для проклять
На усіх тих, що нас із дому
Повиганяли, а самі –
Своєї совісті в пітьмі
Жують брехні гнилу солому…
НЕ ВИРІС Я НА ЧУЖИНІ…
(Емігрантське)
…Не виріс я на чужині,
Та сивію в чужому краї,
Скажи, Тарасику, мені,
Чому серденько туга крає?
Чому за двадцять повних літ,
Як Україна вільна стала,
Життя смакують дикий мід
Оті, що й сліду не зосталось
У їхніх душах доброти
До інших, тобто простолюду,
В серцях – ні жменьки теплоти,
Лишень сліди від словоблуду?..
