На одному з блогів я прочитав декілька віршів і побачив фото автора. Цю дівчину я десь бачив. Пригадав, Зоряна з Витвиці. Тому, як тільки випала нагода бути в цьому гарному гірському селі, я відправився шукати авторку. Так і є, учениця 10 класу. Спитав про вірші. Недовго думаючи Зоряна простягнула мені зошит в клітинку зі своїми віршами. Признається, що писати “під замовлення не може”, а від неї всі того хочуть. Пише тоді коли є натхнення, деколи і серед ночі. Я попросив дати декілька її віршів для розміщення на сайті. Вона погодилася. Тому до уваги поціновувачів і критиків пару віршів, які я дозволив собі вибрати на свій смак. (ДВ)
Зоряна Січка, с. Витвиця, Долинщина на Прикарпатті
БІЛЬ
Навіщо раниш, я страждаю!!
Твій ніж – слова, я помираю,
Згасає полум’я кохання.
Візьми і забери страждання..
Із серця крові джерело,
Кохання все ж не вберегло.
Страшна та злива й блискавиця,
А в душах та вдова-вовчиця.
Не муч мене, візьми і вбий,
Спасіння мороком ти вкрий!
Спали мене й про все забудь,
А душі шлях свій віднайдуть!
За мене не переживай,
Я все ж візьму й потраплю в рай..
Я буду сильна, як цариця,
І пристрасна, мов та тигриця..
Мене захочеш повернути,
Але минуле вже забуте..
Я стала тим пекельним жахом,
Твоїм нічним кошмаром, страхом…
Благай мене, проси, моли,
Щоб спокій свій все ж віднайти!!
А я подумаю, не знаю..
За сльози свої покараю..
Не знайдеш спокою душі,
Віддашся повністю мені
За вчинки ти згориш за мить,
А совість мене не ятрить.
А, може, це просто думки,
Печалі й радості струмки.
І будемо друзями з тобою,
А ти візьми і будь собою!!
Заслужиш прощення – пробачу!!
Можливо я і ще щось значу..
Не хочу сварок і тих мук,
А в серці радості той стук!!!
Візьмеш в полон мою ти душу,
А я все ж клятву не порушу!!!
РАДІСТЬ ЖИТТЯ
Солодкий плід і заборони
Життя свого ти знай кордони.
Міцні кайдани й каяття,
І спробуй поверни життя!
Навіщо жити і страждати?
Навіщо все на світі знати?
Навіщо мріяти й втрачати?
Ти й так не зможеш покохати..
І відповіді не шукай,
Бо це закриті двері в рай.
Там Єва з Адамом живуть.
Коханню вірність бережуть,
Їх змій-спокусник стереже,
І душі їх не віддає!
Ти ж шлях свій обираєш сам,
Візьми й довірся небесам!
Можливо жити краще будеш,
Про все погане і забудеш!
Бо час лікує, ти ж це знаєш!
І віру в себе не втрачаєш..
І прийде білий кінь до тебе,
А ти візьми й повір у себе!
Втішайся радістю життя,
Воно на мить коротку схоже,
Бо хто пішов у небуття,
Радіти цьому вже не може!!!
ЗАЙЧИК (з дитячих)
Зайчик з лісу вибіга
У чужі городи.
Він морквиночку шука
І собі пригоди.
Він під кущиком сидить,
І чекає нагоди,
Щоб з темніло надворі
І заснули всі господи!
Він тихенько прибіжить
З’їсть собі капусти,
Бурячка він підгризне
І нащулить вушка…
Щоб господар не почув
Що собаки лають
Він тихесенько, бочком
У лісок тікає..
Зайчик наш такий собі,
Хитрий і бистренький.
Доля в нього не проста
Бо він є смачненький!
Хочуть всі його зловити,
Вовки і лисиці.
І дідусь його пильнує
Мені на рукавиці..
То ж ви люди бережіть
Заячу породу,
Бо не буде, кому бігти
На наші городи!!!!
