* * *

Та знають всі: розказую байки.
Не все так рівно-гладко: ще душа є!
У білі ночі ходить і ридає,
Бо світ довкола – їй такий гіркий…

Піч видиха розважливо: смішна!
Було так завше, що душа – в облозі.
Щоб легше стало у путі-дорозі,
Ковтни тепла чи спогадів вина…

– Так-так, це правда! – пес хвостом крутне. –
Ми подорожні з досвідом – бувалі…
– Ну що ж… – покірно мовить, – підем далі, –
Душа пригорне крилами мене.

А зранку все закрутиться само:
Корівка, пес і піч – і так до ночі.
А потім із душею – очі в очі –
Тихесенько собі гомонимо…