«Бом-м, бом-м-м — чуєте? Тс-с-с!», — старий гуцул прикладає палець до вуст, а вухо — до каменю. Чоловік закриває очі, кілька хвилин лежить нерухомо на землі — дослухається, що робиться в карпатських глибинах. А потім починає наспівувати якусь дуже знайому мелодію. «Що це?» — запитуємо. «Гудуть дзвони рахманські», — каже він.
На 25-й день після Великодня припадає свято рахманський Великдень. У християнському календарі це свято має назву Преполовеніє, Переполовинення — половина П’ятидесятниці між Великоднем і Зеленими святами. Цей день має ще назву Права середа, бо припадає на четв У давній українській традиції Рахманський великдень відзначався в пам’ять про мудреців-рахманів. Найдавніша історична літературна згадка про рахманів подається в «Літописі Руському» під 839 роком: «Закон же у іуктриян, яких ще називають врахманами і островитами, від прадідів за приклад і благочестя взятий під страхом великим не їсти м’яса, не пити вина, блуду не творити і ніякої злоби».
Етнограф Олекса Воропай у книзі «Звичаї нашого народу» (Мюнхен, 1966) подає, що ще на початку ХХ ст. Рахманський великдень відзначали на Київщині, Полтавщині, Херсонщині, Поділлі. Про особливості обряду Рахманського великодня на Гуцульщині йдеться у працях етнографів Софрона Витвицького «Історичний нарис про гуцулів» (Львів, 1863) та Володимира Шухевича «Гуцульщина», IV том (Львів, 1904).
«Рахманський великдень гуцули відзначають з пошаною». «Четвертої середи по святах великодних обходять гуцули Рахманський великдень. Того дня не йдуть вправді до церкви, але дома на знак свята здержуються від усякої роботи». «Той цілий день гуцули постять. Після заходу сонця, коли на небосхилі з’явилася вечірня зоря, сходит ся до хати уся гуцулова родина. Господиня дає батькові одне варене яйце і кладе на столі лише одну паску, збережену спеціально до цього дня від Великодня. (Власне святили три паски: одну споживали на Великдень, другу на Провідну неділю, а третю на Рахманський великдень). Тримаючи подане яйце в руці, господар дому стає посеред хати і мовить: «Ходіть, діти, будем ся всі сим яйцем ділити нині». На ці слова хтось із домашніх відказує: «Та як же ми всі одним яйцем зможем ся ділити?». Тоді отець урочисто рече: «Ой коли могли ся в сей Великдень дванайцять Рахманів одним яйцем поділити, то бізівно (певно) і для нас одного стане». Те повідавши, поважно оббиває з яйця шкаралупу і складає її на столі, а саме яйце ділить на стільки частин, скільки є у хаті душ та ще на одну більше. Наділивши всіх, дає найменшій дитині і той шматочок, що залишився.
Після розподілу яйця господар збирає шкаралупу і разом з дітьми йде на берег річки, де кидає її на воду при цьому промовляючи: «Яйце не зайде до рахманина, але шкаралупа зайде, тай зайде бізівно». Потім усі повертаються до хати і споживають паску та пісну вечерю» (С. Витвицький).
За словником Бориса Грінченка «рахман» означає «житель міфічної місцевості, праведний християнин». Таке саме трактування цього слова знаходимо у праці Володимира Шухевича: «Гуцули повістують, що рахмани се черці (монахи), справедливі руснаки (справжні русини-українці), вони такої віри як ми. Вони жиють далеко на сході в монастири (деякі гуцули додають до того «в Сочеві»), де ведуть богомільне житє; ми за них жиємо (ми завдячуємо їм наше життя), бо они відкуповуют наші гріхи, говіючи через цілий рік, скором’ят ся тілько тим, що у Великдень діляться їх 12 одним яйцем… рахмани се наші кревні (кровні); тому старші люде заховуют до Рахманського великодня піст у понедівник, середу і пьитницю, ніхто з них і молоком не скоромив би си».
Наприкінці теми С. Витвицький зазначає: «Ким був той Рахманин, сказати важко, але це слово у гуцулів означає ідеал пишності і злагідного життя».
«Ідеал пишності і злагідного життя» — природовідповідна, гармонійна структура суспільного життя, баланс прав і обов’язків, система, яка вносила лад в усі прошарки населення, давала можливість кожній окремій людині знайти свою природовідповідну нішу за призначенням та виконувати природовідповідну функцію (роботу за призначенням, покликанням, роботу, яка приносить задоволення як виконавцеві, так і тому, хто користується її плодами). Цей світоглядний критерій рахмани заклали як наріжний камінь у чотириварнову арійську систему людської спільноти:
1) брахмани — люди духу, носії слова, мудреці (від «бог» + «ра» — божественне світло, «ман» — людина);
2) кшатрії — люди влади, мечоносці (від «кес» — меч);
3) ваш’ї — господарі, люди справи, спеціалісти (від санскритського «віші» — сільська громада);
4) шудри — несамостійні працівники — виконавці, неповнолітні, непосвячені.
Ці назви варн (каст) сьогодні загальновідомі завдяки поширенню відомостей про Індію, де три тисячоліття тому праукраїнські арії сформували суспільство, структуроване на чотири касти. Ця структура в нас існувала за часів Київської Русі і Запорізької Січі.
Особливість арійської чотириварнової системи в тому, що вона є надійним заслоном від проходження до владних структур різних мастей нікчем, приблуд, пройдисвітів та негідників, на яких так багата наша влада. Тому-то слово «рахман» у гуцулів означає «ідеал пишності і злагідного життя». І навпаки — зверхнє ставлення до найнижчої касти — шудр — недоторканних (як наші депутати).
«В основу арійського світогляду свободи покладена проста ідея: весь світ, видимий і невидимий, — це цілісний живий організм, що розвивається. Цим світом керує Бог — Творець, Податель життя, справедливий і люблячий. Людина розвивається і вдосконалюється разом з усім світом, а вдосконалюючи себе, людина вдосконалює світ. Це вдосконалення відбувається лише тоді, коли людина діє свідомо і добровільно. Розвиваючи в свободі себе і навколишній світ, людина набуває божественних ознак» (Ігор Каганець, «Арійський стандарт»). Арійський світогляд зв’язку Бог — людина закладено у християнстві. У зверненні св. Григорія Богослова читаємо: «Станьмо подібними до Христа, бо Він став подібний до нас. Зробімося богами задля Нього, бо Він став Людиною задля нас».
Ключовою тезою арійського світогляду є свобода і творчість. Страх і творчість — речі несумісні. Все, що робиться під примусом, — зле. Ця теза зафіксована в арійському «Кодексі ману» (Кодексі людини):
«Все, що залежить від чужої волі — зло;
Все, що залежить від власної волі — добро;
Необхідно знати це коротке визначення добра і зла».
Вищий ієрархічний щабель арійської системи не був подіумом для вивищення пихатих особистостей, як це є в сучасному світі. Функція брахмана полягала в тому, щоб постійно бути відкритим до Божої мудрості, зберігати отримані від Нього знання і передавати їх людям. А для цього потрібно тримати в чистоті тіло і душу. Для рахманів притаманні такі риси і чесноти, як молитва, піст, чистота помислів, простодушність, милосердя. Вони не тільки навчали людей благочестя, але й показували це на особистому прикладі.
На Гуцульщині, як зазначає С. Витвицький, про того, хто великодушно вибачає комусь образу або шкоду, говорять: «Сисе не чоловік, але якийсь рахманин». Таке ж саме зустрічаємо й в Ісламі. Перший вірш Корану в транскрипції звучить так: «Бісміллагі р-рахмані р-рахімі», що в перекладі означає «В ім’я Бога Всемилостивого, Всемилосердного».
Народна пам’ять про рахманів зафіксована в топоніміці, напр. с. Рахманівка на Дніпропетровщині, Рахманівські Ключі (Казахстан). У прізвищах, похідних від «рахман» (Рахман, Рахманюк, Рахманський, Рахманінов, Сарахман). У прислів’ях і приказках: «На Юра — Івана на Рахманський великдень», «Постимося як рахмани», «Рахманна земля», «Рахманий кінь» (спокійний, смирний, тихий). Зацікавлення викликає прислів’я «Поти рахман плохий, поки собаки не обступлять» (Доти рахман сумирний, доки його не чіпають). Це прислів’я пов’язане з тим, що саме арійські рахмани були першими творцями системи бойових єдиноборств, від яких пішли нинішні «бойовий гопак», «кун-фу», «карате» та інші бойові мистецтва.
На сьогодні про відзначення Рахманського великодня на Гуцульщині і Покутті залишився тільки відголосок. А жаль…
За матеріалами:
http://www.vobuhove.com
