Купала – одне з найвеселіших та найяскравіших язичницьких свят. День літнього сонцестояння святкували не тільки на слов’янських землях, а і по всій Європі.
У різних країнах Купала називають по-різному: Купайло, Аграфена Купальниця, Собітка, Ліго, Мідсоммар, Йоханус, Йонінес, Янів день, – але суть свята від цього не змінюється. Це свято сонця, середини літа, природи та її сили.
Природа буяє, сонце віддає їй та людям всю свою снагу та силу. День літнього сонцестояння – найдовший за рік, а ніч – найкоротша. А після нього звертає на осінь та зиму, на короткі дні та довгі ночі, на послаблення сили Сонця.
Ось люди і намагались долучитись до сонячної енергії, набрати її про запас, аби на всю зиму набрати сили, здоров’я, міцного кохання, плодючості і собі, і своїй родині, і всій своїй господі.
День літнього сонцестояння – 21-22 червня. Чому ж ми святкуємо Купала 6-7 липня? Що це за…дивина?
Все досить просто.
Під час хрещення Русі всі язичницькі свята намагались пов’язати із християнськими – аби християнські міцніше вплітались у канву язичницького життя, а язичницькі потихеньку спливали собі за водою. Тож Купала трохи перемістили – на 24 червня, на день Іоанна Хрестителя. Так свято і почало називатись не просто Купала, а Івана Купала. А потім із переходом зі старого стиля календаря на новий свято передвинулось ще на пару тижнів…І ось маємо. Проте найсправжніше свято Купала – то таки день літнього сонцестояння.
Свято Купала припадає на день літнього сонцевороту, і тим самим завершує панування весняного Сонця-Ярила. В цей час Небесне Світило знаходиться у Куполі – найвищій небесній точці, тому дні найдовші, а ночі найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. Головні персонажі свята Ярило та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Ці дві дійові особи обираються відповідно хлопцем та дівчиною, або виготовляються, як опудала.
Поєднання чоловічої та жіночої стихій, сонця і води, жовтого кольору та синього, народжує життя, яке на святі символізує зелена гілка верби – Купайлиця, символ дерева Роду нашого, яке дівчата прикрашають гарними квіточками-діточками.
Свято починається звечора. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства є Купальський Вогонь, що символізує Сонце-зародок у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч – від заходу Сонця-Ярила до лона Матері-Землі (смерті) до сходу (народження) Купала. Перед запаленням вогнища чотири хлопці зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає лики Сонця (чотири пори року): Божича-Коляду, Батька-Ярила, Батька-Купайла та Батька-Миробога-Овсеня, що сходяться до Купи і запалюють найбільше Купальське Вогнище Роду нашого, що символізує «Сонячне сплетіння», Центр Всесвіту.
На протязі всього свята розігрується магічне космічне дійство, в якому поєднуються в небесному шлюбі Боги наші Батько-Небо, Сонце, і Мати-Земля, Вода. І ми, діти їхні, очищуємось та оздоровлюємось силами Вогню і Води, бо ми з Богами нашими повсякчас єдині.
В надвечір’я дівчата гадають на судженого – пускають на воду свої вінки. Вінок – це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято (як правило, вибір заздалегідь узгоджують).
Якщо дівчата примушують хлопців (вогонь) зайти у свою стихію (воду), то після запалення вогню при заході Сонця хлопці перестрибують через вогонь спочатку самі, показуючи свою спритність, а потім у парі з тими дівчатами, вінки яких дістали. Кожен вважає за честь очиститись вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Існують прикмети, пов’язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув – буде гарний врожай у його родини, вскочив у полум’я – чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття парубок з дівчиною – вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя.
Хлопці пускають з гори Вогняне Колесо-Сонце (символ того, що дні вже почнуть скорочуватись), але обов’язково у воду, адже повинне зродитись нове життя.
Коли забави стихають, люди від вогнища запалюють свічки на кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою й ушанувати Предків, адже душі їхні мають повернутися, народжуючись у наших дітях, продовжуючи тим вічне Коло Життя Роду нашого. Після цього всі сідають за святкову вечерю, віддаючи шану Предкам і молячись за народження літнього Сонця-Купайла.
Бажаючі йдуть у ліс шукати чарівну квітку папороті, як правило, парами. Хтось намагається знайти за її допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя – кохання.
А через дев’ять місяців на Великдень із Вирію, де перебувають Предки, прилітають Лелеки. І на своїх крилах приносять їх Душі, і селяться біля наших хат. І ми чекаємо цих чарівних птахів з нетерпінням і святістю, бо помічаємо ми – де оселились Лелеки, в ту хату повернулась Душа Предківська, там залунав сміх дитячий. Це дійсно Великий День. І ми йдемо на кладовища до Предків на Проводи, ушановуючи їх пам’ять, і запевняючи їх, що ми чекаємо на їх повернення у Світ Явний, і на знак віри нашої залишаємо Яйця-Писанки, як символ життя, що має зродитися, і кладемо їх біля високих Бабок – символів Сили Роду нашого. І даруємо цукерки дітям, бо названі вони іменами наших Предків, що повернулися із Вирію трохи раніше.
Купальська ніч духовно єднає людину з природою, возвеличує Дух, освячує Почуття молодих сердець.
Ще вдосвіта люди йдуть вмитися джерелицею і набрати цілющої води у криницях, яка освячується Волхвом. Після дійств біля криниці всі підіймаються на пагорб, щоб зустріти Сонце. На пагорбі проголошуються Славні Сонцю, подяки Дажбогу за Життя і Красу Велику.
У купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили. Здебільшого збиранням зілля займаються літні люди (бо в них є найбільша потреба в допомозі лікарських рослин). Збирати траву виходять дуже рано. До рослин при збиранні промовляють молитви.
За матеріалами:
http://10.class.ua
http://godsbay.ru
http://traditions.org.ua
http://uaselo.com
