Про дівчат

Змалку я дуже не любив дівчат. Так сталося що по сусідству зі мною жили тільки дівчата мого віку. Хлопці були старші і водитися зі мною не хотіли. Для мене це була велика трагедія. Коли я ходив в іншу частину села, там хлопці мого віку(4-7 рр) вели веселий спосіб життя: грали в хлопчачі ігри, вчилися курити, грали в карти, постійно билися… Мені того дуже хотілося,а тут дівчача компанія: ляльки,склянки-банки,лікарські забавки…. Ой, і скільки ті мої подружки були биті від мене, а я від своєї мами через них. Коли прийшла пора йти до школи, то тоді я влився в хлопчачу компанію. В класі було 16 хлопців і 4 дівчинки(повний патріархат). Почалося веселе життя. То парту з Мироськом Антощиним підпалимо(замість паличок для рахування користувалися сірниками), то підемо курити “Аврору”, пиття вина, хокей, лижі, санки, футбол, кічка,забивання ножів(і все це в 1-4 класах). І відповідно час від часу биття дівчат,  щоб “не закладали” вчительці. Десь в класі 6-7 до того всього додалися розмови про дівчат. І виявилося, мрія моїх однокласників були загадкові сотворіння-дівчата. А знання хлопців про дівчат було на рівні анекдоту: “наскільки я розуміюся в медицині-тобі відірвало”.  Тоді я зрозумів наскільки мені повезло в ранньому дитинстві. Мене і дальше дівчата сприймали за свого, всі їх секрети мені були відомі. В очах хлопців я став великим спеціалістом по дівчатах. І з того часу я полюбив жіночу частину роду людського.