Чупакабра Прекрасна (5.08.2012р)Недалеко від Дуброви
У чорному-пречорному селі, в чорній-пречорній хаті сидів чорний-пречорний чоловік і чорну- пречорну думу думав. Чорний-пречорний чоловік з чорним-пречорним лицем дуже пив. Чорно-темно. Чорно-пречорно. І прізвище того чоловіка чорне-пречорне. Ворона. Вася. Чорний чоловік з чорною долею. Пияк. Але казочка наша добра і світла. Тому ми не говоритимемо про погане. Про чорного -пречорного Ворону промовчимо. Бо він чорний, а казочка світла і чиста. Та й помер Вася Ворона давно. Чорно-пречорно напився білої і чистої і помер. Він лежав в костюмі, чорному-пречорному, як життя яке він прожив. Накритий білою і чистою , як моя казочка, тюллю. І люди , довкола нього, сиділи. Сиділи і шепотілись і хитали головами. Всі думали одне і те ж. Всі раділи за Васю. Вася нарешті кинув пити. Хай після своєї смерті. Але він зміг ! Він кинув ! А на дворі нудьгувала молода і вродлива вдова. Сиділа на лавці і мовчки кивала у відповідь на слова співчуття співчуття. А на душі в неї було світло-світло, як моя казочка. Бо чорне-пречорне пішло. Пропало. І пес не вив. Сірий пес, породи західно-голиньська гончо-степова вівчарка, не відчував втрати господаря. То був не господар…
І пройде час. І впаде з неба білий і чистий, як моя казочка , сніг. І вкриє чорну -пречорну землю. І ніхто не пам”ятатиме про Ворону. Всі забудуть. Лишень іноді, дуже рідко, приходитиме на запущену та зарослу бур”янами могилу поки-що ще живий друг Ворони. Випити на могилі друга. І не буде молитись. Не запалить свічки. Він вип”є біленької сам і виллє на могилу решту. Закурить і піде. Його чорна-пречорна година ще не настала. Але настане. Та це вже інша казочка. Не моя. Моя світла і чиста.
