Погляд на новітню історію України(за Винницьким)

Недавно потрапила мені в руки книжечка під досить цікавою назвою «Новітня історія України з натури написана професором математики, який отримував платню в трьох президентів і був названий Козлом, агентом ЦРУ та агентом ФСБ».  Дійсно, автор цієї книжки доктор фізико-математичних наук, професор, завідувач кафедри математичного аналізу Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка Винницький Богдан Васильович. Під час читання історії відчувається, що написана вона не істориком або політологом, а написана людиною в якої історія – хобі. В передмові навіть вказано, що ця книжка є в певній мірі історичним памфлетом. Але мені вона заімпонувала тим, що я побачив в роздумах автора логіку, але логіку математика, а не історика(а то я вам скажу величезна різниця). Після телефонної розмови з паном Винницьким я зрозумів, що це людина не ординарна і я був задоволений від спілкування на теми історії і не тільки. Отже, з дозволу автора пропоную познайомитися з основними тезами :

1. Історія України сягає кількох тисячоліть, жодний її клаптик не може бути забутим. Українці внесли вагомий внесок в розбудову кількох імперій, успіхи яких не можна віддавати іншим, а навпаки потрібно вести боротьбу за приписування цих успіхів собі.
2. Ідея українства розвивалась у складних геополітичних реаліях, боротьба за українські землі та українців про­низує всю історію Південно-Східної Європи останнього тисячоліття. Ця боротьба триває і далі. Економічно сильної України не хоче бачити багато хто в світі. Сусіди і розвинені країни розглядають Україну як сферу збуту своєї продукції та постачальницю кваліфікованої і дешевої робочої сили, яку можна експлуатувати, асимілювати і використовувати як додатковий ресурс для розбудови власного народу.
3. Нам накидають думку, що давнішу історію України тво­рили лише зрадники і бандити: І.Мазепа, С.Петлюра, П.Скоропадський, С.Бандера, комуністи, а новітню – творять невігласи та запроданці (В.Чорновіл, Л.Кравчук, Л.Кучма, В.Ющенко, Ю.Тимошенко, В.Янукович); такими ж будуть і їхні наступники (О.Тягнибок, А.Яценюк, С.Тігіпко…). На­род, історію якого творили, творять і будуть творити лише антигерої, не має майбутнього. Народ, який хоче забути якісь етапи своєї історії, також не має майбутнього.
4. Всі причетні до розбудови української держави наробили багато помилок. Не роблять великих помилок тільки ті, хто нічого масштабного не робить, але з державних діячів робити зрадників – це шлях в нікуди. Водночас потрібно з’ясувати причини невдач, щоб не повторювати помилок в майбутньому. Особливо це стосується недавніх подій.
5. Наша держава молода й розбудувати її в існуючих геополітичних реаліях непросто. Місія Л.Кравчука звелась до по­будови основ держави; місія Л.Кучми – до побудови основ економічного життя; місія В.Ющенка – до побудови основ демократії; місія В.Януковича, ймовірно, зведеться до про­ведення системних реформ; місія наступного президента вірогідно зведеться до відшліфування основних позитивів попередніх керманичів і виведення України на шлях сталого розвитку. Всі наші президенти є правдивими будівничими держави, правдивими героями України.
6. Є дещо спільне в причинах українських невдач часів Б.Хмельницького, двадцятих років минулого століття та періодом президентства В.Ющенка. Цим спільним є малий прошарок заможної та високопрофесійної проукраїнської еліти, що зумовлено попереднім колоніальним минулим України, в якому зародки еліти асимілювалися та винищу­валися. Малий прошарок заможної високопрофесійної про­української еліти – основна проблема державотворення. Демократія – це така річ, в якій великі гроші відіграють основну роль. Хто має великі гроші, той може організува­ти впливові партії, мітинги, контролювати засоби масової інформації, забезпечити собі належну політичну рекламу, а конкурентам – відповідну антирекламу і т.д. Хто має великі гроші, той і замовляє музику. Спроба В.Ющенка встановити контроль над фінансовими потоками і сформувати умови для становлення заможної проукраїнської еліти стали основними причинами початку нападів на нього як з боку внутрішніх, так і з боку зовнішніх неприятелів.
7. Ю.Тимошенко і її прибічники доводять суспільству, що вони в період президентства В.Ющенка діяли геніально, а в усіх невдачах винен В.Ющенко, який є зрадником і був спеці­ально засланий, щоб дискредитувати українство як ідею. Такі заяви подібні до деяких суджень Д.Табачника. Теза, що В.Ющенко та й уся теперішня українська еліта є зрад­никами та неуками, спеціально мусується багатьма недру­гами України, щоб переконати пересічного громадянина та міжнародну спільноту в тому, що українці – це не народ і держави Україна ніколи не було й бути не може.
8. Фінансові можливості Ю.Тимошенко та її харизматичність зіграли не останню роль в успіху Помаранчевої революції. Проте висування нею власних амбіцій вище державних інтересів, популізм, несхильність до реформ та підтримка відомої безвідповідальної заяви О.Зінченка стали однією з основних причин подальших невдач і зробили її основним ідеологом дискредитації Майдану.
9. Помаранчева революція була найважливішою після про­голошення незалежності подією в новітній історії України. Для народу вона була боротьбою за цивілізаційні цінності. Хочеться, щоб хтось зробив усе й одразу, але це є утопією. Помаранчева революція розв’язала основне завдання – на­род став вільнодумцем, відчув свою силу і позбувся рабської психології.
10. Основні досягнення епохи В.Ющенка – це свобода слова, зменшення протистояння між заходом і сходом країни, реанімація правдивого минулого України, просування на державному рівні ідеології українського націоналізму, зміна психології багатьох з тих, хто в 2004 році знаходився з іншого боку барикади, поява значної кількості господарів середнього статку, які думають інтересами держави, а осно­вний мінус – це відсутність системних реформ.
11. Для проведення очікуваних суспільством реформ потрібна консолідація суспільства, бо за глибинні реформи зразу народ не дякує. На заваді консолідації стала одна заможна панянка, яка виявилася популісткою й повела безкомпро­місну боротьбу за свій імідж та контроль над фінансовими потоками.
12. Основна проблема В.Ющенка – це фінансова залежність та малий прошарок високопрофесійної проукраїнської еліти.

13. Основна помилка В.Ющенка полягає в тому, що він був на­ївним і запізно зрозумів, що: а) велика політика робиться далеко не на біблійних цінностях; б) на найвищі державні посади потрібно призначати тільки тих, які є професіона­лами і ставлять державні інтереси вище власних амбіцій.

14. Основними замовниками дискредитації В.Ющенка були ті, які організували й підтримали згадану заяву О.Зінченка. Ця заява визначила подальшу поведінку В.Ющенка, над яким навис меч можливого імпічменту. Можливо, що спон­сорами заяви були міжнародні олігархічні клани, а, мож­ливо, й керівництво Росії, яке вміло використало інтереси українських та міжнародних олігархічних кланів.

15. Основними виконавцями дискредитації В.Ющенка стали найбільші його прибічники “гетьманчики-дилетанти”, які найголосніше на Майдані кричали “Ющенко-так”. Ті дилетанти отримали державні посади і, не зумівши нічого путнього зро­бити, списали наслідки своєї некомпетентності на В.Ющенка. До цих дискредитаторів приєднались журналісти-дилетанти, яким Майдан дав можливість працювати професійно. Ці “генії”, поверхово дивлячись на суть речей, разом з добре профінансованими журналістами-професіоналами, українофобами та патріотами-лжеінтелектуалами донесли гасла “гетьманчиків- дилетантів” та заяви О.Зінченка до народу й процес дискре­дитації В.Ющенка успішно втілився в життя.

16. Ми не всі є геніями. В.Ющенко також не виявився ним, бо інакше знайшов би спосіб повернути розвиток подій в інше русло. Але детальніший аналіз показує, що він був приречений на таке завершення своєї каденції. Герой по­маранчевої революції, В.Ющенко, став її головною жертвою, отримав найбільшу фізичну й моральну травму. Дискредита­ція Майдану та В.Ющенка, яка триває постійно, спрямована на деморалізацію українців, на усвідомлення народом його меншовартості. Без правдивої оцінки діяльності В.Ющенка не можливий наш подальший прогрес.

17.Сильні світу сього, тобто ті, які контролюють великі фі­нансові потоки, державних діячів, не тільки українських, спочатку заводять туди, де не зовсім приємно пахне, а потім накидають на них повідки і кажуть куди їхати. Так сталося і з В.Ющенком. Але робити зі своїх героїв зрадників та не­вігласів – це шлях в нікуди.

18. Значна частина суспільства вважає В.Ющенка зрадником у зв’язку з протидією Ю.Тимошенко на останніх прези­дентських перегонах. Потрібно мати певну мужність, щоб призначити колишнього могутнього свого конкурента В.Януковича головою Уряду та підтримати його на прези­дентських виборах. Це зрада В.Ющенка чи прагматичний розрахунок українського державного діяча: В.Янукович зробить основну частину тих реформ, які не зробив і в принципі зробити не міг сам, чи, можливо, і справді між В.Януковичем та Ю.Тимошенко суттєвої різниці немає?. Однозначна відповідь відсутня.

19. В. Янукович поставлений Москвою для ліквідації України, чи він є виразником інтересів українських бізнес-структур і буде будувати економічний фундамент незалежності та справді об’єднає Україну? Однозначної відповіді немає.

20. Якщо В.Янукович запустить нафтопровід Одеса-Броди в природному напрямку і побудує термінал з прийому зрідженого газу, то це стане найбільшим внеском в розбу­дову незалежності України та в зміну геополітичних реалій в Європі за останні двадцять років. Це ж стане і відповіддю на дві останні дилеми та дасть відповідну оцінку діянням В.Ющенка.

21. До влади в Україні в обличчі Партії регіонів прийшли дуже амбітні люди, які мають добрий менеджмент і ставлять перед собою грандіозні бізнесові та геополітичні цілі. Вони враховують різні сценарії розвитку світових подій. Однак в багатьох із цих людей далеко не проукраїнський менталі­тет і вони хтозна куди нас можуть завести. Розвиток подій на міжнародний арені насправді й визначить напрям на­шого руху. Лакмусовим папірцем для визначення реальних планів нових керманичів може стати прийняття нового закону про мови в Україні та реальний зміст цього закону. Схиляємось до думки, що в партії Регіонів перевагу мають космополітичні буржуазні націоналісти, бізнесові інтереси яких знаходяться в Євросоюзі і які для захисту своїх інтер­есів змушені з часом стати і українськими ідеологічними націоналістами за суттю своїх діянь.

22.Вже діяльність третього президента відбувається під зна­ком протистояння з Ю.Тимошенко. Ю.Тимошенко подають як українську націоналістку, реформаторку, виразника інтересів всіх знедолених, захисника народу від свавілля олігархів. Правдивою причиною протистоянь є боротьба за контроль над українськими багатствами між українськими  бізнес-структурами з одного боку та міжнародними олігархічними кланами – з іншого.

23.Всі три попередні президенти України були дискредитовані, починається дискредитація можливих наступних прези­дентів (О.Тягнибока, А.Яценюка, С.Тігіпка, Ю.Тимошенко). Думаємо, що скоро багато-хто „за парканом” буде незадоволений діями В.Януковича. Аналог касетного скандалу та дискредитацію чергового президента України довго чекати не доведеться. Цим схочуть довести світовій спіль­ноті, що Україна не здатна бути успішною самостійною державою.

24. Чи зможе український проект витримати історичні випро­бування залежить від того, чи знайдеться в Україні достатня кількість прагматиків-професіоналів, здатних започаткувати і провести серйозні реформи, модернізувати українську промисловість і перетворити її у високотехнологічну.

25. Останні місцеві вибори напевно були найгіршими за остан­ні п’ять років, але вони вперше вивели на всеукраїнський рівень одразу дві політичні сили, лідерами яких є вихідці зі Західної України О.Тягнибок та А.Яценюк (В.Чорновіл, В.Ющенко, Ю.Тимошенко- уродженці Великої України). Обидва вони є прекрасними ораторами і вміють дохідливо донести широкій аудиторії різні боки правдивих українських інтересів. Це може змінити уявлення пересічного громадяни­на Східної України про галичан, яких там багато-хто подає як нікчемних маргіналів. Вихід на всеукраїнський рівень ВО “Свобода” створює якісно нові реалії в українській по­літиці і є тиском на тих в оточенні В.Януковича, які хочуть направити нас до Євразії.

26.Ці вибори зміцнили владу В.Януковича. Питання про те, як і в яких глобальних інтересах ця влада буде використана, зараз однозначної відповіді немає. Прийняття податкового кодексу і перенесення виборів до Верховної Ради на 2012 рік показують, що 2011 рік стане роком системних реформ в Україні і цей рік буде дуже непростим у всіх відношеннях. Судячи з податкового кодексу та запропонованої рефор­ми системи судочинства, якість реформ буде далекою від ідеальної. Тому слід очікувати в 2011 значного наростання протистоянь в українському суспільстві та серйозних про­блем для влади.

27. При оцінці світових тенденцій потрібно мислити принаймні століттями. Світова історія – це історія боротьби за вижи­вання та лідерство. З цією метою проводили завойовницькі війни, створювали імперії, винищували народи, хтось оголошував себе народом вищої раси, хтось – обраним на­родом, а хтось – свою релігію найправильнішою. Слабаків, які ставлять перед собою тільки дріб’язкові цілі, історія не пускає на вершину піраміди.

28. Українська діаспора розкидана по всьому світу. Україна має вигідне географічне положення, є позаблоковою державою, ніколи не вела завойовницькі війни, її історія пов’язана з сотнями народів та держав від Великої Британії, Пере­дньої Азії та Північної Європи до Сибіру й Індії. Тому стати об’єднавчим центром на значній частині Євразії їй сам Бог велів. Така масштабна й розрахована на десятиліття геополітична ціль може бути об’єднавчою ідеєю для всього українського народу. Першим вагомим етапом на шляху до досягнення цієї мети могла б стати перемога української еліти в боротьбі за лідерство в “русском мире”.

29. Якщо влада В.Януковича піде на правдиві глибинні рефор­ми, то їх потрібно підтримати, оскільки це єдиний шанс для виведення України на шлях сталого розвитку. Вдало про­ведені реформи можуть стати вагомішою подією в новітній історії України, ніж Помаранчева революція, та стати зна­чним імпульсом до перемоги української еліти в боротьбі за лідерство.