Трохи «змучений» від святої вечері і коляди я в очікуванні Різдва поринув у спогади. Чому спогади про дитинство найкращі? Не знаю. Може тому, що світ сприймався тоді по простому, без великих проблем. А може тому, що так нам хочеться відволіктися від проблем сьогодення і побути в ніби ідеальному світі дитинства. Отже, сьогодні можуть бути тільки одні спогади- про Святвечір.
В далекі 60-ті для мене, як найменшого в сім’ї, в цей перед різдвяний день обовязок був один – витерпіти до вечора і не заважати в підготовці святкування. Старший на десять років брат Василь(на якого я дивився побожно) допускав мене тільки потримати іграшки, якими він прикрашав ялинку. Ялинку в нас прибирали на Різдво, а на новий рік ялинку можна було побачити лише в школі.
Мама готувала пригощання для колядників на Різдво, святу вечерю не готувала , бо 6 січня крім Святого вечора, ще і пам’ять св. Євгенії. Отже на святу вечерю ми завжди ходили до моєї баби, яка жила на протилежному кінці села, на Загородах і була в цей день імениницею. Тато прибирав на подвір’ї, в стайні біля худоби і добре годував її, бо худобина в такий день повинна бути файно нагодована. Так поволі наближався вечір, переважно морозний і сніжний, але очікуваний , святковий.
Моя бабуня , як і більшість тоді моїх земляків, дотримувалася «старозавітних» приписів про святкування Різдва. Замість ялинки – вівсяний сніп «Дідух» , на долівці- запашна солома або отава. Стіл накритий білим обрусом, під яким запашні трави, а на кутах ще й по зубчику часнику від нечистої сили. Посередині столу свічка і два штруцлі(калачі), а також 12 пісних страв. Кожного року трохи були зміни в бабиному меню, але основні страви були завжди: кутя, борщ з грибними вушками,пироги (в нас так в селі називали вареники) з бульби, пироги з капусти, пироги капустяно-бульб’яні, голубці з тертої бульби(помащені зажареною цибулькою на олії), мачанка з грибами,капуста з фасолею, оселедець(якого я в дитинстві не любив), пиріжки печені з бульбою( фасолею, капустою),узвар окремо, узвар з фасолею (солодкий), узвар з кашею пенцаковою(пшеничною)-також солодкий і пампухи .
Нас було п’ятеро, але бабуня ставила ще одне одне крісло , казала що для мерців, а я постійно думав що там сидить дідо Йосиф, який помер від ран ще в далекому 31 році, залишивши мою бабу вдовою з двома малими дітьми.
Вечеря починалася з молитви , а потім тато ділив оплаток, який нам присилав родич з Польщі. А далі тато ділив зубчик часнику на всіх, щоб ми були здорові і трималися купи. А далі була кутя , така солодка, з медом , маком і родзинками, А пшеницю для куті баба товкла в ступці за пару днів до Різдва, казала – впихала пшеницю. Ну а потім, тато наливав собі і бабі , а як брат підріс то і йому, по трохи самогонки, а нам з мамою баба наливала домашньої наливки , або домашнього вина. Дома мені таке ніхто і не пропонував, а в баби трохи можна було. Випивали за то, щоб рік дочекати, за достаток , щастя і здоров’я всіх рідних і близьких, за добрих сусідів, за всю родину. І поволі ті страви зі святкового столу споживали. А час від часу мама починала якусь з коляд, першою, як належить, була коляда «Бог Предвічний». Ми всі дружно підхвачували , тато- тенором(а деколи басом), бабуня тоненьким голосочком, я також не відставав від них. Лиш брат Василь, який маючи ідеальний слух чомусь не має голосу, не вписувався в наш мініхор. Подеколи мама брала мандоліну, а брат гармошку і коляда звучала в супроводі «міні оркестри».
Вечеряли довго, бо «так сі належит», бо нема чого в такий святий вечір десь спішити. Так що, було проколядовано цілу купу колядок і навіть таких ,що ще моя прапрабаба за Австрії колядувала і тих що в молитвенику, якого баба з Ченстохови привезла і різних –прерізних. Моя місія ще полягала в тому , що я мав залізти під стіл і там кудкудакати, аби ся кури несли. На сам кінець тато затягував «Ой підемо пане- брате від хати до хати нашим панам господарям заколядувати». Ми вставали , ще раз вітали бабуню з Різдвом та днем св. Євгенії і поволі рушали додому. Йшли, а по селу чулася «Нова радість стала».
Христос рождається!
