Сьогодні є Зелені Свята,
зелена вже трава.
Моя душа була розп’ята,
сьогодні знов жива.
Усі до церкви поспішіть!
Вій, теплий вітре, повівай!
На дверях власної душі
я вішаю зелений май.
Усюди щастя, радість, сміхи,
мов юність вічно є ще.
Здається, що сам Бог з утіхи
собі в долоні плеще…
Ось і підійшли ми до одного із трьох головних християнських свят – П’ятедисятниці або як ще називають в народі це свято – День Пресвятої Трійці.
Зелені свята – це дуже давнє свято, його святкували ще до прийняття християнства, одне з найвеличніших річних природних свят нашого народу, яке сягає своїм корінням в сиву давнину і заховує в собі пошанування Сонця, Води та Землі, які народжують Зелене Диво – творять життя. Воно символізувало перехід від весняної пори до літньої. Цього дня стародавні римляни святкували день предків — розалії. На думку дослідників, назва свята походить від назви квітки — троянди (рос. роза). Традиція святкування була перейнята давніми слов’янами а пізніше, з прийняттям християнства на Русі, органічно злилася зі святом Трійці.
У християн це свято сформувалося у 4-ому столітті. Саме тоді Церква прийняла догмат за яким Бог існує один у трьох іпостасях. Остання назва пояснюється тим, що зішестям Святого Духа на апостолів відкрилася діяльність третьої Особи Пресвятої Трійці, і вчення Господа Ісуса Христа про Триєдиного Бога і участь Трьох Осіб Божества в спасінні людського роду досягло досконалої ясності і повноти.
Саме на Зелені свята заклинали на добрий урожай, існував символ рослинності і дерев, які згодом збереглися.
Та й у цілому давні слов’яни вшановували дерева, поклонялися їм, приносили жертви й інші обряди під їхніми вітами. Найбільше шанувався дуб, саме під ним виконувалися найважливіші магічні дійства.
Давні німці найбільше шанували липу, навіть проводили під нею суди; у пруссів липа вважалася деревом бога весни; ясен вважався деревом верховного бога західних слов’ян. Навіть із запровадженням християнства та, відповідно, запеклими спробами винищення найменших залишків язичницьких вірувань ці «зелені традиції» виявилися надзвичайно живучими. Подібні традиції має Данія, Норвегія та Швеція: молодь із зеленим клечанням зі співами та музикою здійснювала урочистий похід від лісу до рідного міста або села. За старих часів англійці мали красивий звичай уквітчувати свої оселі. Певною екзотичністю відрізняється святкування індійців: двом дівчатам доручають принести з лісу гілку священного дерева. Дівчата, яким випала така честь, обливають обране дерево олією та вином і лише після цієї процедури відламують гілку. Принісши її в село, кладуть на заздалегідь приготовлений для жертвопринесення камінь на березі річки або хоча б струмка. Після жертвопринесення (зазвичай лиха доля випадає цапові) люди танцюють, співають і влаштовують ігри. Між іншим, серби і греки у дні Зелених свят збирали квіти, плели вінки й несли їх додому.
На Святу (Зелену) неділю бика, барана, вола чи іншу рогату живність прокручували тричі проти сонця, би половик кури не крав. На Зелену неділю вода переливалася у криниці (зачерпнуть відро і виллють назад, безліч разів), би не потрапити під вихор (весілля нечистої сили). На Зелену неділю добре вінчатися — щастя прибавиться молодій парі. На Зелену неділю двоє діток з вербовими гілочками стояли по краях воріт, творячи ними у повітрі літеру «X» (заперечливий знак), і під тим знаком проводилася дихаюча на ладан старина, би, як піде до Господа, не дай Боже, гріхи за собою не взяла.
На Зелену неділю сирітським діточкам дарували найрізноманітніші випічки, би лиха не мати від води. На Зелену неділю парубок замовляв прощальний данец, як думав до Богородиці си женити. Йому з капелюха вибирали маленькі воглиндочки (дзеркальця) і кидали майбутній пані молодій у пазуху, би його очі лиш за ню знали (жінки ті дзеркальця берегли, як талісман, до кінця життя).
На Зелену неділю старі жінки замітали дороги, вулиці, би гадина не вкусила. На Зелену неділю старі діди, взявшись за плечі, обабіч молодіжного майдану виводили аркан, би пута борзо ноги не спутали (не повмирали).
На Зелену неділю парубок ліз на вершечок липи і зрізував звідти гілочку на сопілку, би в лісі мана не водила. Жінки під обід доїли корів, виливаючи молоко котам та собакам, би вигавкували людську злість, що могла надійти до цеї хати.
Котра жінка мала жіночу болу, на Зелену неділю її вистьобували липовими крачками по поясниці (лежала на березі ріки вниз животом) — гадину з неї виганяли (дух хвороби).
На Зелену неділю запалювали три свічі біля отвору у печі, через який виміталася сажа, би дух злий у комині не причаївсь. На Зелену неділю йшли до білого каменя поклін бити, як боліла душа, бо біль на себе перебирав.
На Зелену неділю у ріці топили нечистого, зробленого із синього глемею, тримаючи над ним мітлу з граблями, «би в це село си не пхав».
На Зелену неділю калачі клали на роздоріжжя, де хрести. Таким чином зазивали добрі духи, щоб були оберегами. На Зелену неділю чаклунів купали, якщо дізнавались, що серед селян мешкає такий. Як знався з нечистою силою — здіймалася гроза, блискавиці, вихор: «Божі сили нечистого топили». Та й взагалі, якщо на Зелену неділю дощ, топиться небом лихо…
Звичайно часи міняються, змінюються традиції та все ж деякі елементи свят збереглися.
Найперше це прикращати домівки клечанням. Клечання – це зелені гілки дерев.
Напередодні свята в суботу ввечері зелені гілки дерев вставляли в стріхи, ворота, двері. Це вже як дозволяє Ваша домівка.
В Україні існує традиція намаювати домівку не тільки ззовні, а й всередині.
Зокрема в хаті підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м’ятою, пижмою, ласкавцями, лепехою, листям горіха.
Дуже популярним на Заході є прикрашати домівки гілками липи. Як варіант використовують також гілки берези, клена, ясена, дубе верби, акації тощо.
Обряд прикрашання дерев – це теж відгомін язичницької старовини. Наші пращури вклонялися деревам, молилися їм. Священні дерева були у них на полях, на дорогах поміж селами. Прикрашання дерев та їхнє вшанування свідчить про бажання заручитися могутньою допомогою природи у повсякденних справах хлібороба. Існувало вірування, що й душі померлих оселяються у деревах, у його зеленому гіллі. Саме тому Зелені Свята, крім усього іншого, – ще й народне свято поклоніння душам небіжчиків, вшанування предків.
На Зелені Свята починають квітувати жита, а на народним віруванням, в час квітування хлібних злаків прокидаються мерці. В стародавніх мешканців Європи, а зокрема у нас в Україні, квітування хлібів вважалося за найнебезпечніший період, люди боялися щоб із цвітом чогось не сталося злого. Мертві ж предки — це охоронці інтересів свого роду, ось до них у цей небезпечний час живі і зверталися, їх поминали, їм приносили жертву, влаштовуючи на гробках тризни. Навіть клечання, зелене гілля в’яжеться з мертвими предками: «то душі померлої рідні приходять до хати й ховаються в клечанні».
У Зелену суботу здавна існує звичай поминати самогубців та ще тих, що загинули без вісті десь на далеких дорогах, в чужих краях, а таких у нс на Україні завжди було багато. Були це переважно козаки, а пізніше вояки-герої.
Вже Зелені свята знов до нас вертають,
Стрілецькі могили стиха промовляють.
Просять вас, дівчата, січовії стрільці:
“Ви на наші хрести виплітайте вінці.
Щоби вони знали, що Зелені свята,
Що їх не забули вкраїнські дівчата.
Браття і сестриці, українці милі,
Відвідайте наші сумненькі могили.
Відвідайте нашу хатину сумненьку,
Що ми ї дістали за Вкраїну-неньку”.
За матеріалами:
http://www.aratta-ukraine.com
http://svetozar35.livejournal.com
