ГАДЮКА

 Мирослава Гордєєва-Мельник, с. Саджавка Надвірнянського району

Іван прокинувся від якогось шипіння. “Невже газ пропускає?” – подумав і поволі підвівся на ліжку,розправляючи старі кості. Крізь щільно заслонені фіранки в хату продирався місячний промінь. Чоловік мимоволі прослідкував за його довгим блідим пальцем і жахнувся:у невеликій плямі світла на підлозі вигиналася сива гадюка. Вона підняла голову і дивилася холодними, як метал, очима просто в Іванову душу, сковуючи її таким же металевим холодом. Очі її, здавалося, поступово більшали, насувалися, прозирали все його єство аж до тих глибин, про існування яких сам досі не здогадувався;довге слизьке тіло підступно викільцьовувалося, готуючись до стрибка.
“Зараз кинеться!”- зіщулився Іван внутрішньо,бо не міг навіть кліпнути,не те що поворухнутися. Та гадюка натомість заговорила людським голосом. Тепер чоловіка зросив холодний піт:то був голос його дружини Софії, яка-він точно знав- спить у сусідній кімнаті.

– Що, Іванку, страш-ш-шно? Не пізнав мене відразу? А мав би-ти так часто називав мене зміюкою і гадиною,що й не здивуєшся тепер. Сорок років, – продовжувала вона, незважаючи на Іванові намагання зартикулювати якесь слово, – сорок літ, як один день, прожила я з тобою, а ліпшого звертання не чула. Ти пропадав на роботі – я порала городи, виростила чотирьох дітей, доглядала хвору маму. Ти додому приходив хіба переночувати та ще п’яну бучу зчинити.
– А-а-але, – нарешті спромігся на слово Іван, – я приносив до хати гроші.
– Грош-ші? – зашипіла нічна з’ява. -Гроші ти приносив, та ними розпоряджалася твоя матір. А про мене говорила тобі, що я розпусниця і нероба, що її не поважаю, що отруїти хочу, що …Най їй Бог гріха не пише, вона вже на правді, але ти! Ти після її бесіди бив мене так тяжко, що-м лежала по три дні слаба і не могла встати. А ти кричав: “Уб’ю, гадюко!”, а діти ховалися і плакали по кутках. Ото були всі твої гроші, чоловіче, -тяжко я їх відробляла.
Іванові так пересохло в горлі,що мусив прокашлятися, аби видобути слово. Та гадюка випередила його, ніби прочитавши думки.
– То правда, під старість ти трохи вгамувався, почав жити своїм розумом. Та вся тяжка робота і далі була на мені. Діти поженилися, повіддавалися, роз’їхалися, а ти не хотів навіть відро води до хати внести. А як лежала-м в гарячці і просила пити,ти зібрався і пішов у кнайпу. Я так довго плакала, Іванку, а потім якось встала, зняла хустку, розкрутила косу… Пам’ятаєш, як ти в молодості любив гратися нею, як навіть сам заплітав, як не давав стригтися донькам, бо хотів, аби і в них були такі коси? Пам’ятаєш? Забув, Іване, знаю, що забув. То я вхопила ніж і обтяла косу попри саму голову. Подивилася в дзеркало на свою сиву мичку, взяла косу в руки-і прийшла мені страшна думка, Іване. Ти би вночі спав, а я би підійшла і затягнула цю косу на твоєму горлі… Бог відігнав від мене ту страшну гадку, але вона ніде не ділася — стала гадюкою, аби тобі помститися. І якби ти нині не прокинувся, вона б таки тебе задушила, бо вчора ввечері ти знову підняв на мене руку…
Неслухняними,задубілими пальцями Іван перехрестився. Та гадюка не зникала, підповзала ближче, уже мовчки, гіпнотизувала його холодним поглядом. Він хотів поворухнутися, встати, крикнути, але не міг. Гадюка була вже біля горла, він відчував слизький дотик. Нелюдським зусиллям підняв руку,щоб відкинути від себе смерть і- прокинувся…
Крізь заслонені штори прозирав літній ранок. На подвір’ї запіяв півень, дзеленькнула відром Софія — певно, йшла доїти. Іван поволі сів на ліжку, витер з чола зайву вологу, тремтячими пальцями намацав цигарки — і тільки тоді з мимовільним острахом глянув на підлогу. Гадюки там не було. На килимку біля ліжка лежала відрізана сива коса дружини.

Джерело http://m-gordeeva.blogspot.com/2015/10/blog-post.html