Світлана Бреславська Чистили кусаками пруття. Відкидали зелену шкірку з вербових прутиків, біле осердя, чи пак, самі прутики, складали рівненькими снопиками. На дворі було тепло, тож сиділи колом на подвірʼї, кожна підперезана великим сірим фартухом – аби не вимастити сукню. Помагали одна одній: раз чистили у Марії, а відтак мали йти до Анці. – Ой, жони,…
Любов Проць, Дубляни коло Самбора. Всіх обійшла: корівку, пса і піч. Мед злагоди загуснув поміж нами. Корівка спить. Піч пахкає димами. Пес віддано спинається до віч. Та знають всі: розказую байки. Не все так рівно-гладко: ще душа є! У білі ночі ходить і ридає, Бо світ довкола – їй такий гіркий…
Світлана Бреславська на призьбі старої хати стоїть весна сумна пелехата дивна розхристана очима блискає від холоду пʼяна вбрана в останній сніг і в перший барвінок
Володимир Гевко, файне місто Тернопіль Зі смертю у галичан давні та дуже особливі стосунки. Галицьке memento mori починається з вибитого імені та дати народження на надгробному пам’ятнику галичанки, коли ховали її чоловіка і завбачливо одразу вибили імена двох, бо менше мороки і хто його знає які потім будуть ціни. Ще з добрих два десятки років…
Оксана Йонаш,Берлибаш Закарпаття. Прийшла баба на базар Свині купувати. Ходит хитро, як шанда́р, Стала вібирати. Зазира́є то у віз, То в прицеп си гли́пне, Шо стоїт там без коліс – Очи всюди ти́кне. До рому́на підийшла, Ціни повзнавала. Гроші в па́зусі найшла, Де рано схувала. У прицепі якес хроме Рьо́хкає шос сла́бо. Ромун каже: –…
Світлана Бреславська Такої бойової жони, як у Віті Драба, не було ні в кого. Привіз собі з Одеси. Не жінка – вогень! Ірою звали. Вітя – хлоп двометровий, широкий, як шафа – колишній бейсболіст. Жона му в пупець дихає, але такого перцю давала понюхати! Якось розізлилася, що прийшов додому пʼяний, метнула му в голову міксером.…
Богдан Волошин, м.Львів – Вуйку, ви знаєте, шо таке смерть? – Та чо не знаю. Я сам смерть. – Як то? – Коли був дітваком, то у нашому вертепі Смерть представляв. В мене випали передні зуби і я дуже шепелявив. Всі страшно сміялись із шепелявої Смерті і давали мені гроші. А потім Янгол в мене…
Роман Онишкевич, м.Львів Жив собі в одному із сіл благословенної Жовківщини добродій на ім’я Мартин, а писався він Баль. Точно так, як знаменитий футболіст. Хоча Андрія Баля тоді – в 50-их роках ХХ століття – ще ніхто не знав, а Мацька добре знали в межах парафії. Чоловік був не злий, компанійський, до роботи особливо не…
Світлана Бреславська, м.Станіславів Олька вилетіла з хижі на веранду, як підстрілена. Позаду неї гримнули двері, аж вікна задзвеніли. – Що ся стало?! – вибігла Марія Іванівна з літньої кухні. За нею вийшла невістка. – Що ся стало?! Що ся стало, мамко?! – віддихувалась Олька. – Побив ня! Побив! Паралізований свекор, що сидів на стільці під…
Андрій Любка,http://zbruc.eu/node/60803 Народження маленького Ісусика завжди підштовхувало мого діда вирушити в путь. У нього було десять братів і сестра, тож обійти всю родину з колядою було справою нелегкою. Я не розумів тоді, та й зараз, коли минуло вже понад двадцять років, не тямлю, чи він більше хотів побачити рідних, чи все ж колядування його цікавило…