Баба Тонька пече пампухи

Олег Ущенко, м.Станіславів
– йой! чи вона знає, кілько до яблучних повидлів треба дати тертої ружі? – скривилася Юзє, сусідка з полудневого боку.
– хто тепер дає тістове викиснути? – підтримала її кивком голови Манька, що жиє через дорогу. – наґуздают того кулачок і їдєт з того кулачка.
– а волію доброго де взєти? – почухала голову через грубу хустину Сараниха, – би не шумовси.
вони сиділи на лавці біля подвір’я баби Тоньки і, долонями розганяючи перед обличчям надокучливі сніжинки, які вітер крутив навколо голів, косилися в бік хати баби Тоньки.
– може вона на москальске рождество так зо шкіре лізе?
– певнє партийнов стала.
– тайди!
але баба Тонька їх не чула. її маленька хата закуталася по самі вікна в сніги і лише було видко, як з прочиненого малого вікна періодично парувало тепло.
з парою пахло тертою ружею, якої баба Тонька не пошкодувала до яблучних повидлів. бо казала, як ружа в повидлах не настоїтси, то буде не їдженє. потім вміло натерла горіхів і наколотила їх з медом в кашку. запарила родзинок. малих – в тісто, більших, аби потім кинути і мід з горіхами. одним оком зиркала на кухню в бік баняка, в якому сварливо булькала бляшанка згущеного молока, яку знайшла на запічку серед припасів трав.
а на кріслі, під грубкою, достигало тісто, накрите чистим вишитим рушником. Баба Тонька накривала тісто лише рушником зі спеціальною вишивкою, намоленою і висвяченою. всі ті дзвунки і хрестики мали такий глибокий смисл і баба знала, що саме завдяки їм у неї щороку файні паски, все смачний хліб і добрі пиріжки. і зараз баба спокійно посміхнулася, бо все йде добре – під рушником ріс файний животик з тіста.
коли тісто підникло, вона всипала до нього жменю родзинок, старанно знову замісила і накрила рушником.
перетерла через сито відкладений сир, збила у нього пару яєць, додала борошна і великих родзинок, ще там чого вважала за потрібне, неспішно вимісила до однорідної маси і поставила на припічок, бо пампухи з сиру буде пекти найперші.
перед тим баба Тонька, як вчила її мама, лишила на ґанку на ніч волію аби вона добре виморозилася, але не побачила в пляшці навіть клаплі леду. тільки олія посивіла і перетворилася на мід. баба задоволено прицмокнула. олія розмерзлася і горіла бурштиновими переливами.
вилляла всю пляшку олії у стару широку ринку і почала чекати поки почне бризкати до кінчика ножа. вогонь гудів голосно і вперто, тому олія нагрівалася не довго. баба взяла дошку вже з виробленими пампухами з сиру і почала опускати кожен у розжарену олію. вона робила то дуже вміло – відпускала пампух, коли він вже починав занурюватися у шиплячу олію. тоді не бризкало. поки одні пампухи пеклися, вона майстерними рухами виробляла інші. робота в її руках кипіла, як пампухи в олії, і вже за якийсь час в одній мисці лежали світліші – сирні, в другій – з медом і горіхами, в третій – з япками, в четвертій – з згущеним молоком і повна мільниця пампухів без нічого.
Сирні баба Тонька не чіпала. досягнула з полиці найбільшу макітру, накидала у неї тих без нічого, а потім по три з повидлами, горіхами і згущеним молоком.
тільки з сиром не чіпала, бо то для дітей.
і вже, коли на небі бавилися поха зірки, коло її ліски зібралися сусідки. Юзє, заговолено погикуючи, смакувала ще теплим пампухом з повилами і хвалила, що і ружі само добре і япка файно висмажилися. Манька розірвала той, що з горіхами і медом, і страшенно хвалила, що дуже фане тісто – пухке і не тєгнитси. навіть випеклоси навколо начинки. Сараниха їла вже третій, вона не любила повидлів і меду, тому їй смакували ті без нічого. але попробувала один зі згущеним молоком, то казала, що ніц смачнішого не їла. дуже хвалила добру волію, бо ніц нев не чути.
– ба-бооо! – писклявим хлоп’ячим голосом крикнув з хати баби Тоньки внук Олєсько, – узвару більше нема?
– та я вам наллєла по банєчку!
– ми вже випили!
– то наллєйтесе з банєка!
– ми вже той з банєка випили!
– то налєйтеси молока до пампухів?
– бабо, до яких пампухів?
– та тих ваших – сирних!
– бабо, ага! ми вже їх ззіли!