Богдан Волошин
Марiя Онуфрiївна Коритко помирала вiд скромностi. Чемна жiнка соромилася зайвий раз потурбувати свого дiльничного лiкаря Петра Теодоровича Дудку. У нього були хворi ноги, бо носив замалi секендхендiвськi мешти. Вiн напiвживим добирався до її помешкання на восьмому поверсi – адже лiфт у будинку не працював. Старенький пан Дудка, видершись на сходовий майданчик, довго вiдхекувався i кляв “свої лiта, своє багатство”. Вiн уже кiлька рокiв був на пенсiї, але все ще працював, бо гiрше за висотнi будинки боявся животiння за пенсiйний кошт.
У “смертi” лiфта був винен наладник кондицiонерiв з танкового заводу Вася Лунько, який кiлька днiв тому вкрав двигун пiдйомника i здав мiдний дрiт на лом кольорового металу. Разом iз серпом i молотом, якi потягнув iз заводської прохiдної. Рiдне пiдприємство заборгувало йому зарплатню за останнi два роки, а бiдному Васi термiново треба було дати хабара панi Розалiї Войтик, бо та пообiцяла посприяти йому з отриманням субсидiї на газ, воду, житло i повiтря.
Зрештою, вона не була здирницею, просто теж мала проблеми. Їй термiново треба було заплатити старшому лейтенанту Романовi Вломипальцю, що розслiдував злочин, скоєний її сином Iгорем Войтиком. Хлопець уже три мiсяцi не мав роботи i, добряче хильнувши з друзями оковитої, зi злiстю жбурнув гайковий ключ 12 на 14 у лобове скло “Мерседеса”, який необачно припаркувався неподалiк. Зловмисник i не здогадувався, що в авто був переляканий депутат обласної ради пан Олег Миронович Лобик. Вiн саме тримав у руках пишний хабар вiд однiєї дружньої фiрми, яка хотiла розширити свiй бiзнес на теренах областi, а пан Лобик мiг цьому кардинально посприяти. Ключ не лише рознiс автомобiльне скло, але й розбив сулiю вельми смачного коньяку “Геннесi”, вiд чого дуже постраждали штани народного обранця, 300 доларiв в кишенi i, найважливiше, депутатське посвiдчення.
Старший лейтенант Роман Вломипалець мав непохитнi принципи, якi базувалися на поняттi: “Не той злодiй, що краде, а той, що не платить!” Тож почувши, що панi Розалiя Войтик збирає для нього грошi, взявся залагоджувати справу. Але пан депутат був непохитним. Зiпсоване посвiдчення, грошi та розбите лобове скло службової машини волали до помсти. Крiм того, пан Лобик розцiнив напад як посягання на його життя представниками ворожого
депутатського угруповання “Люди i селяни”. Того ж дня вiн зателефонував до своєї “кришi”. Братва наступного дня на трьох джипах i одному “Опелi” ручного складання кувалдою напала на “людей i селян”, якi виходили з бару “Добрий ужинок”, де святкували закiнчення ремонту зубних протезiв їхнього лiдера пана Петра Йосиповича Савки-Череповського.
На щастя, обiйшлося без жертв. Лиш пану Савцi-Череповському знову довелося викласти чималенькi грошi, щоб вiдремонтувати зубнi протези. Вражений у саме серце негiдною поведiнкою депутатiв-конкурентiв, лiдер “Людей i селян” негайно зателефонував у Київ до свого доброго приятеля пана Юрiя Миколайовича Колотовського, з яким починав полiтичну кар’єру ще
в колгоспi iменi “Пiонерської зорьки” помiчником їздового. Той працював у поважнiй органiзацiї, дуже близькiй до дружини мiнiстра з енергетики, внутрiшнiх труб i малої цивiльної авiацiї. Сприйнявши образу бойового побратима як власну, пан Колотовський почав вираховувати, хто ж це пiд нього так грубо копає?
Судячи з усього, в його город камiнь кинув олiгарх (власник 10 кiлометрiв газової труби), якого знали за прiзвиськом Слон. Не марнуючи часу, пан Колотовський урядовим телефоном зв’язався зi своїм другом (теж олiгархом i власником каскаду гiдроелектростанцiй на рiцi Гнила Липа), якого по-дружньому кликав Змєй. Виливши Змєю душу, пан Колотовський заспокоївся — помста не забариться. Вона й не забарилася: Змєй вимкнув усiй
областi електроенергiю, а Слон – газ.
Таким чином пенсiонерка Марiя Онуфрiївна Коритко помирала вiд скромностi у темрявi i холодi. У ду-уже скромнiй країнi, що дбає про своїх скромних громадян…
