Образки з галицького життя.
Газдиня середніх літ, молодиця статна, молилася довго. Просила Бога всього: погоди на сіно, трохи дощу на буряки, здоров’я худобині, дітям і внукам. Потім глянула на чоловіка, що починав вже хропіти, бо наробився чорно-темно, випив трішки горівцуні і вже спить, навіть хреста на собі не поклав. Зітхнула, перехрестила. Чоловік пролупив очі.
– Що, муху відганєла?
– Та нє, – відказала і продовжила, – Щось, Іване, наш бичок вже другий день мичить і мичить, то ме, то бе.
– Лягай спати, на дідька тобі той бичок, то його робота бекати, – відказав Іван, пошрябав себе в груди і повернувшись наруби до жінки, почав засинати.
– Але вже два дни ме, та ме, аби не заслаб- говорила вже сама до себе. Іван взявся хропіти з новою силою.
Вдосвіта пробудилася і почала розпалювати в кухні. Треба нагріти води і спущеного молока худобі. Рипнули двері. На порозі Іван, руки в крові. Вона аж випрямилася. Очі питали, що сталося? Щось невидиме стиснуло серце, руки стали дерев’яні, ноги мов вата.
– Котлєти мекати не будуть, – весело сказав Іван і пішов мити руки.
Надходили Зелені свята…
