Олег Ущенко, м. Івано-Франківськ
“Ауді ТТ” обігнала нас майже безшумно і акуратно припаркувалася біля бруківки. З боку водія спершу з’явилися гарні жіночі ноги в панчохах і елегантних чобітках, а потім вийшла пані. У короткій норковій шубі, з довгим розпущеним волоссям. Наче модель з дорогої агенції. Напевно колишня модель. Більшість смертних, йдучи по снігу, шаркають, а ця ступала неспішними подіумними кроками.
В загальний сюжет не вписувався великий пакет в її руці. Судячи з ребристих відбитків, він був переповнений коробками з лампочками. Це дивувало, бо такі пані носять песиків або крихітні сумочки з кредитними карточками.
Пані, вийшовши на Хрещатик, повернула в бік барикад. Кинула чотарям у балаклавах “здрастє” і, посміхаючись, подала їм з пакету коробку цукерок:
– Вы хоть помните, какой сьодня праздник?.. Сьодня ходит Валентин – Миколай для влюблённых…
Поки вона перекидалася фразами зі здивованими чотарями, до неї підбіг чоловік у камуфляжі і балаклаві. Припідняв балаклаву, показавши неголену нижню частину обличчя, і вони поцілувалися.
– Ого! – Здивовано вигукнув він, забираючи сумку. – Чьо там?
– В основном лекарства. Наши девушки скинулись. Твои тёплые носки. И рулет.
– Какой рулет?
– Твой любимый – вишнёвый…
З боку це виглядало по-кіношному картинно… Через біле волосся, схожа на полите шоколадом безе пані у короткій коричневій шубі і стрункі ніжки у не по-зимовому легких панчохах й чобітках. І цей здоров’як у камуфляжі і балаклаві, який по-ведмежому міцно тулив її до себе. Через що пані шпорталася, навіть пару разів мала впасти, але в його залізних обіймах лише по-дитячому зависала.
Здається, їй це подобалося. Вони швидко загубилися у натовпі перед сценою.
