Дім не там де ви народилися,
дім там, де припинилися ваші спроби до втечі.
Наґіб Махфуз
…Встаючи від сну, відчуваю запах печеного хліба, яким пахне весь дім і, незважаючи на холод за вікном, огортає мене тепло, яке замешкало в цих стінах і розповсюдилось по всьому помешканні.
Дім. Одне коротке слово в якому стільки змісту. Місце до якого хочеться повертатися і в якому хочеться відігрітися, скинути перед порогом маски, які вдягаємо для світу. Магія, яка звичайні стіни перетворює в щось надзвичайне, мов чарівна паличка Феї, яка перетворює звичайного гарбуза на королівську карету для Попелюшки. Запах, що ховається по кутах і снується по помешканні, знайомі звуки, до яких призвичаївся і ступінь відчуттів, які заповнюють цей простір. Дім це таке місце на землі, яке дає нам почуття безпеки; наш притулок, в якому хочемо схоронитися від світу, замикаючи двері перед тим, чого не хочемо впустити і перед тими, які забагато пхають свого носа в наше життя.
Дім це місце, яке заповнюємо собою. Це простір просякнутий тим, що в собі носимо; тим, що знаходиться всередині нас, а також тим, від чого втікаємо. Відображення нашого нутра і захованій в ньому гармонії або її відсутності. Всілякі емоції, які носимо в собі і те, які ми є досконалі чи ні, про що знає лише цей кавалок підлоги на якому стоїмо. Навіть, якщо шукаємо нового місця прожиття, не здаємо собі справи з того, що все направду є тільки в нас і якщо навіть переїжджаємо чи тимчасово перебуваємо поза домом, мало що зміниться, коли втікаємо від себе.
Коли ходив малим по вечірній вулиці, тримаючись долонькою за руку матері, заглядав в освітлені вікна домів. І старався знайти там “теплесеньке”, яке би належало мати в кожному домі. Це магічне “теплесеньке”, яке собі видумав, ставало причиною, що за вікнами в які вдивлявся не було ні страху, ні холоду, який заморожує серця; був лиш сміх, запах домашніх тістечок і розмова, в якій не було агресії, ні слів, які мов ніж наносять глибокі рани.
Мій дім пахне молоком, варениками, печеним хлібом, цинамоном, борщем, квашеною капустою, сушенинею, вуджениною… і димом каміну. Я люблю його, бо разом з дружиною створили місце, в якому почуваюся мов у затишній бухті на краю бурхливого моря світу і до якого всі найрідніші повертаються з тугою і радістю. Дім, який відкриває свої двері для гостей і усіх тих, з якими нам добре, і який ділиться теплом з кожним, хто “забіг на хвильку”.
Дім, який зустрічає мене спокоєм, теплим поглядом дружини і мокрими носами песика і котяри; теплом рук, слів і посмішок. Дім, який наповнений розмовами і взаємними зацікавленостями, але і похованими по кутах і закамарках батьківськими страхами про долю дітей і онуків. Страхами, яких не так легко позбутися, якщо рідних нема поряд.
Дім це щось більше ніж стіни і метри квадратні; це щось неповторне, що є в нас і чого не може намалювати найкращий архітектор чи дизайнер. Дім є дзеркалом того, що є всередині нас. Дім буде завжди образом того, що є в нашому серці. Що там вкладемо, те отримаємо і тим заповнимо простір в якому будемо жити.
Це моє місце на цій землі. Це мій дім.
