Філіп Моріс Германсдерфер, земляк з Бостона(США)
Мені 4 або 5 років. Я вже знав, що в мене колись були дідо і баба. А тепер їх немає.
Вони померли, вірніше загинули за війни,
-А це хто?, – питаю бабу Ганю, яка давно мені витлумачила, що вона не моя баба. А баба – це ця гарна цьоця на знимці з елєгантною зачіскою – пані баронова. Пані баронова була дуже гарною статечною жінкою гарно вдягненою, але зовсім мені чужою, не такою як Ганя, навіть не як моя мама.
Коло баронової стояли двоє хлопчаків трохи старших від мене, а третього найменшого тримала на колінах. Поруч стояла молода гарна дівчина. Тут Ганя посміхнулася і сказала -” а це – я”.
Я вже звик до таких заявлень, коли старші люди показують фотокартки молодих людей, або дітей, і розповідають смішне, ніби вони насправді не є вони, а вони – це є ті що на знимках. А я не є вже такий малий чи дурний, ім не вірив, то най вже буде так, як їм сі так хоче. І чого б це я так всіх обдурював. Он тато зробив у свому фотоапараті минулого тижня мою знимку? Так я ж там такий самий як у люстрі… І зморшок я не маю… Я такий самий як і на знимці… Дивні тоті дорослі…
Ганя мені розповіла, що старший – це мій тато, той, що коло нього – це мій стрий Філіп, на честь котрого мене назвали. І обов’язково добавляла – наймудріший був у Дрогобицькій гімназії, скінчив матуру, а потімка університет скінчив. І ти, Філю, мусиш бути мудрим, чемним і слухати маму. Це – була формула до успіху. Це вже я також давно усвідомив, але як це бути чемним і чому б я мав не слухати маму .- не розумів. А той, малий, то є твій стрийко Бобо. Ну де ж то мій стрийко? Зовсім не подібний. Стрийко, так само як і тато мав сиве волосся і вуса (як всі довкола казали, “германслерферовські”, відразу і не вимовиш).
Дімробітниця Стефа (dziewczyna ze wśi), яка знала всі сімейні секрети, вже мені розповіла “посекретуіщобиянікомунеказавщояпроцезнаю”. Вона сказала найнеймовірнішу річ на світі, що баба Ганя – не наша родина, і що вона взагалі не з Луки, а з Білини. Вона колись мала гріх, каже, а дитина померла, то її взяли для баронової аби вона кормила грудним молоком твого тата. Як кормити молоком малу дитину я знав, бо бачив як сусідка Лєна прикривши марлею груди прикладала туди свого малого, і з задоволенням позирала, як той цьомкає її у груди. Це було зрозуміло, бо таке саме вчиняли малі, ще сліпі котики нашій кицьці. Кицька лежала на боці, давши чотирьом сліпим діткам вгризатися у її черево. Від задоволення вона замруживши очі, повільно крутила кінцівкою свого хвоста, вліво-вправо, вліво-вправо.
Це було зрозуміло. Не зрозуміло було з тим баби Гані гріхом. Чому щоби кормити дитину цицькою це є гріх, чи треба вчинити гріх, аби потім мати стільки задоволення від годування своїх дітей?
Стефка нічого мені про це не хтіла говорити, а баба Ганя, завжди починала плакати і казала як вона мене любить, і що я мушу на себе “”вважати, бо я наслідник”..,
Ганя перегорнула сторінку у альбомі.
– А це твій дідо барон на коні. Він прислав з фронту. Там він був командиром.
Я подумав, що напевно мій дідо не був дуже великий командир, бо як як командир то мусить бути у танку і обов’язково з автоматом, а не на коні і ще з шабльою. Я коли виросту, то стану льотчиком і буду мати автомата. Я вже навіть маю свого, мені Вовка Гец свого віддав, який ‘му тато вистругав з дерева. Толік Редька з Сошенком з другого поверху завжди бавились в “войнушку”. Але вони старші завжди були “за наших” а ми “за фріців”…
Баба Ганя пояснила, автоматів тоді ше не було. А то було ще за часів першої війни, за австріяків. Тоді багато людей забрали з Луки боронити Францішка-Юзефа. З задньої кишенькового у альбомі вона витягала досить великий шмат якогось блакитно-рожевого паперу з позначкою 1000 і портретом бородатого діда, Це 1000 ґрейцерів і так виглядав наш цісар Франц-Юзеф.
Я знав що то є ґрейцер. За них купували цибулю. Тато завжди мені співав на ніч колискову:
“Ой лю-лю-лю,
Старий Срулю
Дам ті ґрейцер
На цибулю
Бо як підеш
На роботу
То сі вернеш
Аж в суботу”
Ганя знову перегорнула сторінку, на ній були зображені та сама молода жінка, про яку баба Ганя каже, що буцімто це вона, гарна баронова у капелюсі з вельоном і якийсь вуйко у смішний чапці з кутасиком, такою самою, як я бачив недавно в кіно “Аршин-Малалан”. Там правда той Аршин був вдягнений в козацькі шаровари, але на голові мав точнісінько таку саму чапку з кутасиком.
Баба Ганя мені витлумачила, що коли всіх газдів з Луки та околиць, що мали госпОди, позабирали до війська боронити Цісара, цісар був файний – прислав каждій господині в допомогу полоненого турка у допомогу. Той нам прислали, бисми мали свого. Тутой Гасан був файна людина. В господарці багато допомагав… Хтів дождатисі твого діда з війни, але потімка москалі наскочили, почали люд гвалтувати. То ми всі мусили тікати з Луки до Самбора до бароновоі кузинки аби там переховатисі.
А коли сі повернули, стайня була пуста. Видко Москалі позабирали конів, тай Гасан зник теж. Чи го зАбили, чи у новий полон забрали… Хто зна…
Ганя померла від серцевої хвороби, коли я мав 6 років. Ми всі стояли довкола труни. Двоє сивоголових тато і стрийко Бобо обійнявшись невтішно плакали З нашої сім’ї відійшла у ліпший світ найважливіша людина, Від нині наше життя буде іншим. Яким, я тоді не знав, але знав, що іншим, без баби Гані.
