Котяча батярська весна

В мене років з 7 тому завівся кіт. Не повірите, але він дійсно сам завівся на господарстві, немов  прибулець з іншої планети. Прилізло, таке мале, чорне, крикливе сотворіння, яке не хотіло вступатися, що ми не робили і де не відносили. Потім ми змирилися з його присутністю. А він почав завойовувати життєвий простір. Показувати хто в хаті господар. Але не агресивно, а так більше котячою хитрістю і ласкою. Тільки все відбувається за його сценарієм. Захоче вискочить на коліна і позволить себе гладити , але тільки в визначених ним місцях, необережний рух і маємо сліди від гострих кігтів або зубів. Буде тертися об ноги, а якщо не даєте їсти, то нападу вам не уникнути.
Але сьогодні не про це, сьогодні на дворі березень. Котяча пора кохання. Нашого кота Мишика дома нема, на кавалєрці.Подеколи і декілька днів. Приходить голодний, обдертий, що аж шерсть клаптями повиривана і морда вся в крові і шрамах. Але швиденько поїв і вже противним голосом вимагає: «Пустіть швиденько на двір, бо в мене кавалєрка і нема часу тут з вами в хаті розлежуватися!». І я його випускаю. Нехай погуляє, можливо і я в молодості так реагував на весну. Ну, аж завидки беруть. І з сумом дивлюся на порожнє любиме котом крісло перед телевізором, і нема розтягнутого на теплій підлозі в ванній волохатого члена сім’ї. Весна. Кавалєрка.
А тут прислав мені Степан Герилів вірша МОЯ БАТЯРСЬКА ВЕСНА! Прочитав і зрозумів – це присвячено моєму коту!
Весна прийшла! Бо сонце блиснуло:
Мене тепло п’янке у череп свиснуло,
А серце так зателіпалося,
Немов за провідок злапалося…
Весна прийшла! Коти проснулися –
Природним «кайфом» сполоснулися,
В душі щось ніжне розіллялося,
Довкола диво розгулялося:
Всі поздирали піт з кожухами,
А комарі з дзвінкими мухами
Пішли в свої щасливі оргії,
Сусідка Юля із Георгієм,
Під руку взявшись, притулилися,
Мої колеги знов напилися
Із-під кори берези – соку ,
А я знайшов собі високу,
Таку приємно-ніжну Музу
І заганяю тепер в лузу
Слова весняного пришестя,
Й себе не гладжу проти шерсті,
Бо ніжно-файно так розчулився,
Бо в голові ажень причулися
Такі приємні диво-звуки,
Що народились із розлуки:
– Весна прийшла! Бо сонце блиснуло:
Мене тепло п’янке у череп свиснуло…