Нема щастя в цьому житті. (Дубровські побрехеньки)

Пийшла ваша черга пасти худобу? Ми недавно також пасли, я не ходила. Не пустили, але нічого.- під’їхавши ровером до  мене, починає розмову маленька дівчинка Тая.- Я з мамою і Роксою прийшла на город. Вони щось там роблять, я хотіла помагати-не дають, кажуть що замащуся. Тому катаюся на ровері по калюжах. Їжджу поки ще маю трохи часу, бо скоро до школи. Я думала, що я щаслива, але тепер бачу що скінчилося моє щастя. Я ходила на підготовку до школи. Вже букви знаю, трохи рахувати, а читати не вмію. Взагалі мене вже та школа задовбала, а як подумаю. що треба буде ходити кожен день – то чому я така нещаслива. Ви Віру знаєте? Як яку, мою маму. Каже, що щаслива. бо має нас, дітей. А Ви дітей маєте? А і внуків! Ну то ви щасливі і до школи вам ходити не треба. А мені.- задумалася,- цілих 9 або більше років. Ходи Тая в школу і більше ніякого щастя. Я вам точно кажу, що школа мене задовбала, я навіть не знаю як я витримаю стільки років в тій школі. Ви кажете, що я там багато цікавого дізнаюся? Та ні! Яке там цікаво. Сиди, слухай що вчителька говорить. а самій ні побігати, ні посміятися, ні поговорити. Та я вам кажу – ніякого щастя в мене . Ще трохи, поки літо , то я щаслива. Моїй Роксі добре, ходить собі в коледж, потім народить дітей і буде щаслива. Та ні, перше знайде собі чоловіка. Бо як без чоловіка. Ну, ви були на весіллі? Були. Бачили, що молодій треба з кимось танцювати. Та не буде сама з собою. Тому треба чоловіка. Ну, та й цілуватися з кимось треба.-сміється.- Рокса має багато кавалєрів,  – починає перераховувати, – але ще хто буде чоловіком не вибрала. Їй добре,вона вже майже щаслива. А я? Ой поїду покатаюся трохи по калюжах, то ще тільки і мого щастя.