Олег Ущенко, м. Станіславів
Віктор Денисович Ненажера величезною долонею погладив секретарку нижче талії, а, коли вона запитально зиркнула йому в очі, попросив набрати йому Остапа Михайловича Проглота і, поки вона видзвонювала на всі номери, уважно вдивлявся в календар.
— Здоров! — Буркнув в трубку. — Приїжджай.
Проглот добрався аж після обіду. Поїхав не в Білу хату, а відразу в лісовий домик Ненажери, де той в затишній альтанці серед дерев обдумував справи державної ваги.
Як завжди, замість привітання, обнялися і направилися до альтанки коло штучного водопаду. Але дзюрчання води їх зараз не цікавило, бо ще здалеку побачили, як дмухав великим віялом на ряди шашликів кухар. На столі зеленіло, червоніло, пахло, блищало, дзвеніло.
Ненажера ледь помітним кивком дав знати обом офіціантам, щоби забиралися, і, коли ті пішли, взявся власноруч відкорковувати заплакану на сонці пляшку горілки зі слідами паморозі.
— Що думаєш? — Спитав у Проглота.
— Про що? — Обережно перепитав Проглот.
— Про державу.
— Та я, як ти…
Ненажера кивнув головою і важко зітхнув. Його величезний живіт здійнявся над столом, вилиці затремтіли, по масних губах нетерпляче забігав кінчик язика. Неспішно розрізав позолоченим ножем булку, старанно намастив її маслом, поклав на неї гірку чорної ікри і подав Проглотові.
Той вдячно посміхнувся і поспіхом облизав замащений маслом кінчик вказівного мізинця.
Ненажера розрізав другу булку і почав так само неквапливо намащувати маслом.
— Чого сидиш, — нахмурився до Проглота, — розливай. Чи тобі страшенно подобається гостем бути?
Проглот, улесливо посміхаючись, потягнувся через стіл за спітнілою пляшкою
— Я тебе прошу, — незадоволено скривився Ненажера, — чого хапати голими руками зимну пляшку? Ми вже давно не в селі. Для того є квадратні полотенця. Отак. Обмотай. І тепер можеш наливати… Та не будь калікою — не бачиш, що горілка ллється по краю полотенця? І хто тепер то буде пити? Ті придурки? — Тицьнув на охоронців, які в чорних костюмах ліниво пересувалися біля таких же чорних здоровенних джипів. — Ти хоч знаєш, що пляшка цієї горілки коштує так само, як одна пенсія на селі? А село нас годує! Ти зрозумів?!
Проглот винувато посміхаючись, дивився на клешні омарів і величезні крабові кінцівки, які горою лежали серед салатового листя на окремому тарелі.
Ненажера, розпачливо махнувши рукою, відібрав у Проглота пляшку, роздратовано кинув її у смітник і туди ж вилив рідину зі склянки. Дістав з невеличкого холодильника таку саму пляшку, сам її розкоркував і розлив. Він робив це неспішно, з якоюсь важкою думкою. Навіть мовчав, коли випили по-першій і закусили ікрою. І тільки, коли взялися за шашлики, Ненажера спитав:
— Ти на календар дивишся?
— Та я, як ти…
— Та я, як ти, — перекривив його Ненажера, — а, де твоя ініціатива? Де хватка керівника двадцять першого століття? Де той твій, як його, менеджмент і маркетинг… Чесне слово, язик зламати можна… Чого дивишся, наливай.
Проглот голою долонею схопився за пляшку. Ненажера спершу замахав руками «ні-ні», а потім байдуже кивнув, мовляв, наливай, тебе вже не перевиховаєш. Коли він взявся розливати в маленькі кришталеві склянки, Ненажера показав, щоби наливав у ті, що на компот.
Другий раз випили після того, як Ненажера важко зітхнув, а Проглот повторив «та я, як ти…»
І відразу перейшли до теплих соковитих шашликів з ошийка. Інших Ненажера не признавав. Проглот боявся, що кухар за наказом Ненажери, маринував їх зі смердючою гірчицею з Франції, але розсмакувавши перший шматок, з полегшенням зрозумів, що без гірчиці.
Ненажера витер пальцями масні губи і відкинувся на плетене крісло. З боку він скидався на громістку скульптуру, на животі якої трималася кришка столу.
— Дивишся на календар?
— Та я, як ти…
— Та я, як ти… Курва ваша мама, то я лишень повинен за всіх вас думати? — Ненажера так люто гримнув долонею по столі, що всі тарелі ложки, ножі, графіни, склянки, пляшки попідскакували, охоронці розверталися на його голос, намацуючи під блюзами пістолети, і тільки Проглот повторив тим самим голосом:
— Та я, як ти…
Ненажера кинув до писка шматок шашлика і поки дорога вставна щелепа старанно молола, про що підказували рухливі вилиці, кивнув Проглоту підсунутися ближче.
Проглот підтягнув крісло поруч, але Ненажера кивнув наблизитися і їх великі, добре вигодувані, обличчя опинилися на відстані поцілунку.
Ненажера ввімкнув на повний голос приймач і майже прошепотів.
— Ти в курсі, що через дев’ять місяців вибори?
— Та я, як ти…
— Третій термін мені не положено. — Сопів Ненажера — Хоч є і сили, і бажання. І напрямки свої добре бачу. Але такі у нас дурні закони. Тільки два терміни… Підеш ти в депутати.
— Та я, як ти…
— Я трохи відпочину… Треба з м’ясокомбінатом закінчити, птахофабрика валяється на вулиці, цегельний завод. Поки підготую документи, поки приватизую… А ти дивись мені там…
— Та я, як ти…
— Ти вмієш ще щось сказати?
Проглот кивнув головою і обережно видушив:
— Як ти…
— Добре. Готуйся… Почнеш мене мочити.
Проглот налякано відкинувся на спинку крісла і здивовано витріщив маленькі мишачі оченята.
Ненажера заспокійливо посміхнувся.
— Так треба.
— А, якщо Краюк щось почне? — Нарешті обізвався Проглот іншими словами.
— Який Краюк? Той дебіт, що приїхав з Кембриджа і хвалиться, що знає чотири мови? Та піде він в сраку! Я його своїм хлопцям дам! — Ненажера розреготався. — Краюк. Ото розсмішив. В мене вдома буде командувати якийсь Краюк. Економіст великий. Я би подивився, що би він в нас в селі робив.
Обидва голосно розреготалися, обризкуючи своєю слиною наїдки.
— Він обіцяє якусь програму економічного розвитку, обіцяє радників якихось навести. Каже, що діти будуть вчити іноземні мови…
— Кому він буде то говорити? — Розгнівано крикнув Ненажера. — Тут буде так, як я скажу! Нам Кембріджів не треба! Вони на голову шкодять! Ду ю спік інгліш, курва твоя мама?
— Та я, як ти…
— Ідіот той Краюк. В мене вдома ніколи ніякі Краюки командувати не будуть. Хай він свої жінці дроче на всіх мовах. Зрозумів?
— Та я, як ти…
— Опшім так. Краюк за раз полізе в економіку, різні там закони, почне стогнати, що треба міняти систему. А ми цього недоношеного ламанемо. — Ненажера кинув собі в рот шматок шашлика, з хрустом відкусив шматок зеленої цибулі в почав задумано жувати. — Ми відволічемо увагу людей цікавішим… Спочатку звинуватиш мене, що я домагався секретарки. Потім скажеш, що я возив до себе першокурсниць. Потім скажеш, що по кілька. Та хир з ним. Кажи, що люблю хлопчиків.
Проглот уважно все вислухав, але замість своєї коронної фрази тільки кивнув головою, мовляв, все зрозумів.
Коли вони прощалися біля автівки, Ненажера так міцно обійняв Проглота, що майже повис на ньому, і шепнув на вухо:
— Я знаю хлопців, які тобі поможуть.
— Та я, як ти…
Через пару тижнів незалежний журналіст Триндюк опублікував на опозиційному сайті розгорнуте розслідування, як народний депутат Віктор Денисович Ненажера розважається зі студентками. Вказувалися лазні, вулиці, на яких вони розташовані, інститути, де дівчата вчилися, які подарунки дарував, куди возив, що їли, чим запивали, в яких сукнях одягалися, яку білизну він з них знімав, перстені, помади, духи, дезодоранти.
Головний редактор опозиційної газети «За волю» Балаболка додатково дослідив склад меню, що Ненажера любить блондинок і темне пиво. Це не правда, — відповів йому Триндюк зі свого ресурсу, — на чий млин воду ллєш. Ненажера кохається з шатенками і любить світле пиво. У наступному числі газета «За волю» розповіла, що Ненажара власноруч голив коханкам лобики. Вся передовиця була наповнена таким натуралізмом, що у наметовому містечку, яке розгорнули перед Білою хатою того вечора, коли з’явилася перша публікація, мало не побилися. Триндюк тут же написав, що дівчата приїжджали до Ненажера вже з голеними лобиками.
Мітинг на вулиці вирував. Громадські активісти стояли напроти міліціянтів з плакатами «НЕНАЖЕРА — лоБИК». Багатотисячний мітинг, на який щовечора поспішали люди після роботи, вдячно плескав музикантам за виконану пісню «Лобики ви лобики».
В одній зі своїх телепередач політичний оглядач Квакало аж просльозився: «Він їх мав навіть у своєму кабінеті. Уявляєте, що за людина?! Ті паскуди світили голими задницями напроти тисячолітнього тризуба. А в мене вже є беззаперечні докази, що задницями світили не тільки дівчата, але й хлопці. Так-так, як би мені не було важко казати вам гірку правду, але я мушу.»
На сьомий місяць суспільної боротьби перед наметами з’явилися розкладачки на яких лежали голодувальники, які вимагали гнати з влади хтивого содоміта. Оратори зі сцени, під щирі оплески вдячної публіки, клялися не допустити більше в коридори Білої хати розпусника, корупціонера і казнокрада. З’явилися навіть такі, що обіцяли лягти перед колесами його автівки, якщо він наважиться приїхати до Білої хати. Потім всі разом плескали і гучно скандували «Слава!», як тільки на сцену виходив зі своєю лагідною посмішкою Остап Михайлович Проглот — людина, яка не побоялася, не дивлячись на всі небезпеки, розповісти людям всю правду.
У рамках своєї передвиборної кампанії ще один кандидат, маловідома людина на прізвище Краюк, по підвалах, жеках і актових залах шкіл збирав групки слухачів, де розповідав про економічний план розвитку області, про те, як він розвиватиме туризм та газодобувну галузь, про свої плани, як переконуватиме закордонних інвесторів вкладати кошти в занедбані підприємства, обіцяв започаткувати безкоштовну програму поглибленого вивчення школярами іноземних мов. Навіть роздавав листівки.
Люди слухали, плескали і поспішали до наметів і розкладачок перед Білою хатою, де вирувало справжнє політичне життя.
Тому після завершення підрахунків голосів Остап Михайлович Проглот виходив на сцену під овації десятків тисяч щасливих людей. Він обіймав дружину, пояснював, чому не зможе відремонтувати дороги, і казав, що Ненажеру громада заслужено відправила туди, де його місце — на м’ясокомбінат, на птахофабрику, хай там порпається, якщо більше нічого не вміє. Потім скромно відійшов в бік і вже після того, як вся громада заспівала гімн, озвався його телефон. Прищурившись, він довго когось слухав, а потім ледь чутно сказав:
— Та я, як ти…
Незалежний журналіст Тринюк придбав собі нову мобілку, редактор опозиційної газети Балаболка зробив в хаті ремонт, а місцевий політичний оглядач Квакало відвіз сім’ю до Болгарії на курорт… Бабці на лавках ще довго захоплювалися хоробрістю Проглота і тішилися, що нарешті знайшлася людина, яка поставила на місце Ненажеру.
