Що не кажіть, але в Дуброві жінки найкращі. Дехто скаже, що я роблю таку інтенцію щодо жіночої частини населення села в «Дубровських побрехеньках», щоб насміхатися з них, чи принизити. Боже сохрани! Нє, нє і ще раз нє! Ми, дубровські чоловіки, маємо таких прекрасних, чуйних, романтичних, люблячих нас за всяких обставин жінок, що треба ноги по коліна сходити, щоб хоча б подібних десь надибати. Не вірите! Тоді читайте і завидуйте!
На пам’ять приходить така історія з одного з сіл неньки України. Лежав собі в фосі поважний газда,. Змучилося біднятко, п’ючи в генделику горілочку і прилягло віддихнути. А тут йде його пані, а він, не встаючи з фоси, просить її , щоб дала голові сімейства води попити. І що ви думаєте – задерла голову, зараза, ще й сказала: «А би ти вже смоли напивсі!» Не витримав організм того хлопа такої наруги і полетіла його душа на суд Божий. Нє, аби дати чоловікові води, ну скільки би тобі, бабо, то часу забрало. І мала три дни клопотів, а як плакала, приговорюючи «На кого ти мене покинув(а дійсно на кого? Кому таке цудо потрібне, що води подати не хоче)», потім ще дев’ять та сорок днів, та й рік віддати треба.
Чи могло статися таке в нас на Дуброві? Та ніколи в світі. Ну, для прикладу, ледве йдуть чоловіки з роботи замучені тяжкими трудами, та й крикнуть нашій молодиці: «Твій Василь в фосі лежить, ровером накрився!» То наша молодиця, красно їм подякувала, взяла в руки тачку і поїхала на початок села , від Підлівча, по фосах чоловіка любого шукати. Дивиться, лежить, а ровер зверху. Руками сплеснула, сльозу пустила. Ровер з чоловіка зняла, а його легесенько, щоб не розбудити та й в тачку і додому, як якого вельможу. І не стидалася, що люди будуть сміятися, а всім жіночкам, які в той час до парканів прилипли, показала приклад відношення до законної половини. Проспиться хлоп, та й далі в хаті є газда, то й коли не коли якийсь цівок заб’є при потребі. Жінка сила, дай Боже її здоров’я аби могла так свого газду до сто років шанувати.
Ви гадаєте що то лиш одна така файна молодиця в нас в Дуброві? А нє. Ще вам розповім про одну файну паню, яка не лише про свого законного дбала, але і інших також з біди виручала. Сиділи одного разу, років купа тому в тої файної пані дома Іван і її газда Петро. Пили. І багато. Видав була причина, бо як без причини. Ніяк. І так собі газди сиділи, про ґаздівство говорили, та й трохи прислабли. Наша файна пані свого Петра розібрала, як малу дитину і положила спатки, а про чужого Івана також потурбувалася. Так як дія відбувалася десь серед зими, то попросила дітей, щоб хорого Івана на санчатах в другий кінець Дуброви відтягнули. Цукерків дітям наобіцяла, а діти раді старатися. Тягнуть . Щоправда два рази Іван губився по дорозі, але якось діточки доволокли. Поважний газда, навіть і не спам’ятався, як оченята відкрив на другий день і зирк, а він в чистоті і в спокої лежить мов паняга, а його жіночка подає квасного молока. Отакі в нас жіночки, в рідній Дуброві . Ніде таких не знайдете.
А ще пригадую випадок. Весна. Тепло, десь в кінці маю. Під вечір дивлюся ходить мій односельчанин по дорозі і щось так уважно вишуковує, ніби сотку загубив.
– Що так шукаєш?- питаю.
– Та ключі від роботи загубив, – каже- а ще гірше, що і від авто тоже.
– Та де ти тут ходив? Може в іншому місці?- питаю, але йду на поміч колєзі. А він дивлюся не лише ключі загубив, але і голову при забаві також. Бо як може поважний газда з роботи тверезий їхати. Але, що поробиш. Треба шукати. Не шукаються ті прокляті ключі.
– А може я твою машину на буксирі до дому відтягну? – пропоную.
Але коли підійшли до авто. Бачу що авто в великій калабані, хоча навколо все сухо, а колеса повернуті і руль заклинило. Все, не тягнеться.
– Та пішло все до .. мами! – каже колега. –Я лягаю спати тут! І по всьому! Поїдь скажи моїй, що я нині дома не ночую!
Сказав і поліз в машину вкладатися спати. Я шкрабаю голову і думаю. Як я то маю переказати його дружиноньці. Але хочеш, не хочеш – треба. Їду до них додому.
Ото думаю буде і мені шкандаль. Але приїхавши, починаю співати про то , як авто вломилося і не може мій кращий колєга його серед дороги лишити, тому переказує, що буде пильнувати цілу ніч. Ви можете передбачити реакцію дубровської жінки? Навіть не намагайтеся. Жіночка скоренько збирає подушки, ковдру,щось перекусити і каже, щоб її відвести до судженого, бо біднятко може замерзнути там не прикрите ковдрою і без рідного тіла. Я везу. І залишаю їх обох в машині серед дороги до ранку. Романтика. Ніякого скандалу. Мир і супокій.
А ви будете казати, що є ще десь кращі жінки ніж в Дуброві. Та я вам ще цілий міх всіляких історій про наших жіночок розповім. І не переслухаєте. Бо наші жіночки такі, що ніде в світі навіть і не найдете кращих. Щоб були вони здорові, кохані, розумні, виважені, а ми чоловіки вже якось по при них.
