…від нині до року!

Олег Ущенко, м.Станіславів
— Йой колєдники наші! — Тілько не треба ніц на стіл… — Та, хоть попробуєте. — Хрестос народивси! — Будьмо! — Йой, ти на чому гнала? — Закусуй! — Що там в Києві? — Ади причіпивси, та з цукру? — Ще не вжениси? — Кишка така свіжа тагі нині робила. — Цьотко ви перекладали пляцки маргаринов чи маслом? — «Добрий вечір тобі…» — «Пане господарю!» — «РАДУЙСЯ!» — Дай Бог абисмоси так зібрали через рік. З дітьми, внуками, невістками. — Ганю, різалас пацє… — Взєла чвертку в Словка. Моє до Великодня най ще побуде. — Файно. Тепленько в хаті. — Мушу гишки в сіни виносити і боюси за кота. Але не хочуго виганєти на двир, бо зимно. — А Петро приїхов з Португалії і хоче до Оксани Гушки в Філадельфію їхати. — Вона там робе? — Йой, вона до робити? В оркестрі грає. — Юшка з кугута? — «А той перший празник…» — «РОЖДЕСТВО ХРЕСТОВЕ!» — «РАДУЙСЯ!» — Будьмо! — Гей! — Будьмо! — Гей! — Будьмо! — Гей! — Будьмо-Будьмо-Будьмо! — Гей-Гей-Гей! — І шінуймоси, бо ми того варті!
— Ото вже сусіди будут мати що казати. — Скажут з’їхалоси і до самого ранє репетували! — Йой, тагі вже нема синдової води! — В тому керунку дві флєшки стоїт! — Йой, тагі пива нема! — Ади перед очима запечатана флєшка! — А кобаса з сальцесоном? — Є, цьоцю, посидьте. — Йду хоть калачи наріжу. Бо хліб файно йде. — Бо всьо фист смачне, цьоцю. — Чос си не вженив, Словцю? — Цьоцю, я ще з Оксанов до кінцює не розвівси. — Дивиси, бо ще бим хтіла і на сім вісілю погуляти. Дам те телєтко. — Цьоцю, та я не буду робив. — Ади… — «Три є царі» — «ДЕ ВИ ІДЕТЕ?!!» — Не малам сего року сили побілити хату перед сьвитами. Єно файно всьо попритала… — Чим ти собі голову забиваєш… — Мій Місько зараз ще пару раз зайде з подвіри зо снігом, тай знов будеш мати, що притати. — Та добре, що прийшов. — Вона би мнє вже гнала. Чекай, прийдем додому, я те показу. — Ха-ха-ха! Я і так всьо твоє причиндалє виґіла. — Струцлі такі мнєгонькі, то на сметані чи маргарині? — А видиш, все до повидлів мушу дати троха тертої рожі, хоть мій Штефко, небіжчик, такі недолюблював. — Риба тагі с п’єцу? — Йой, малом не забула про рибу. Єно викигнула калачі і запхала на ніч… — На газі так файно ніяк не зробиш. — То їште – я для кого того наґуздрала… — Йди принеси магазинної. Не жєлуй. — А тобі ще чого бракує? — З тобов я вдома розберуси. — Ану, наливай, бо тверезіємо. — Цьотко, але смачні помідори. — А, видиш, бо я кладу в помідори ябка. — Оксанка востатний раз дітьом передала на сьвєта і каже, що не знає чи буде навіть на Великдень, бо її до Сіднею тра летіти ще стілько, як потім в Україну. — Чос так тонко кобаси нарізала? — Тобі чого ще мало? Вжес цілий таріль підчеревини втемлевив! — Дивиси під ніс. — А дивітси, які мені шкарпетка привезли з Станислава. — Йой, такі грубезні, що тобі си вже і взувати. — «ДАРУЙ ЛІТА ЩАСЛИВІЇ НАШІЙ НЕНЦІ-УКРАЇНІ!» — Йой, файну маєш родину, дєкувати Богу. — Маю-маю, дєкувати Богу… — Ви си хлопці, не засиджуйте і ходіт троха до мене. Ади, я всього нагріла, а Петро ще і коло шашликів завівси… — Та дай людим ззісти, бо з дороги. — З обіду в тебе сидєт. — «ОЙ ТИ, ЦАРЮ-ЦАРЮ, НЕБЕСНИЙ ВЛАДАРЮ!» — Ади Шопка! — То най заходєт! — Йду дітьом хоч солодкого наріжу. — «Що за диво нам явилось? Чи то, може, дніє? Що за ясність над Вертепом Так рано зоріє?» — Сідайте-сідайте… — Ми будемо йти, бо ще хочемо до Старих Скоморох звернути. — Тогди файно заспіваймо — «…А на тому слові бувайте здорові! РАДУЙСЯ!» — Йой, ще бисти може посидіти. — Ти би хтіла, аби єно в тебе файні готі посиділи. — Де мают хлопці ночувати? — Цьотко, ми їм зара таких молодичок познаходимо, що не схоче їм си навіть того Києва. — Аби голодні не були. — Бійтиси Бога… — «Многая! Многая літа! МНОГАЯ ЛІТА! МНОГАЯ ЛІТА! МНОГАЯ!» — І, дай Боже, дочекати від нині до року!