Олег Ущенко
Може верхи на вітрі? Через отвори у дверях для клямок, через які фуганив холод, якщо наблизити обличчя? Або крізь полудневе вікно, з устеленим ватою підвіконням, посипаним блиском з побитої ялинкової кулі? Там тулилися старі записники з переписами прабабці на пожовклих сторінках, відцвілі знимки дитинства і молодості бабців і стос вирваних сторінок рецептів з журналу “Радянська жінка”. Хитро перебраних: солодке – до солодкого, м’ясне – до м’ясного.
Святий Миколай спирався на посох і, закутавшись у кафтан з високим хутряним коміром, пробирався між заметілями і високими снігами до дітей. Лишаючи для віхол і морозної ночі чорні сліди на білих зимових просторах. Перед ним вигулькували зі снігавиць багатоповерхові будинки міст і геть занесені, через що виглядали дуже низенькими, сільські хатини, з коменів який тягнулися до неба молочні стежки димів.
Він уважно заглядав у кожне розмальоване морозами вікно. Якщо бачив дитину, обережно, аби нікого не розбудити, заходив до хати, протирав спітнілі окуляри, стрясав з брів сніг і, досягнувши книжечку, переглядав записи, як вона поводилася, чи слухалася дорослих, чи вчила віршики, чи вміє колядувати і засівати, а потім вирішував, чи вартує ця дитина подарунка, який напередодні просила у святого Миколая.
Потім знову засніжені темні ліси та пухкі від снігового покрову нічні поля. І тільки його золота, вкрита коштовним каміння мітра мерехтіла яскравіше місяця, ніби вкрите кольоровими зірками сонце, освітлюючи старенькому шлях до наступного населеного пункту.
Коли вимикали світло, я став на коліна перед вікном, просунувши голову між пахучими мушкательками, вихукував між лисами вічко і уважно обсервував простір. Якщо падав сніг, то бабці казали, що Миколай поспішає і трясе білою бородою. Коли ніч була морозяною і ясною, з яскравим місяцем і мерехтіло багато зірок, то бабці говорили: ади, як Миколай засвітив – він вже певно перед лісом.
Від тих слів калатало моє серце і уважно придивлявся в бік лісу. Його було видно тільки за доброї місячини – загадковий і містичний. Я з секунди на секунду чекав побачити кольорові переливи золотої мітри. Як нагорода за витримку, іноді щастило поспостерігати за зграєю псів на городах. Їх рухливий шнурочок швидко зникав у мороці і більше не з’являвся.
Бабці надоїдало чекати поки я ляжу, і попереджала, що за непослух Миколай не прийде або лякала, що може привидітися щезби, бо притаївся за наметом і цокотить зубами, вичікуючи Миколая, щоби вкрасти торбу з подарунками. Я боявся за торбу святого Миколая і переживав, що може нічого не принести. І тоді починав молитися дитячими молитвами. Пригадував збитки, які зробив, і виправдовувався.
Засинав під гул вітру і потріскування огарків, які дотлівали в кухні, обережним неспокійним сном. Прокидався за темна, всі ще спали, і тут же засував руку під подушку. Серце мало не розривалося від переляку, раптом там нічого не буде, поки не намацував пакунки. Один, другий, третій. Пірнав під подушку, чи нічого не пропустив. Основна частина дарунків стояла на краю лави, яка впиралася в ліжко. То могла бути коробка з пожежною машинкою, на якій висувалася драбина, або футбол.
В першому пакунку промацувалися помаранчі, я нетерпляче добував першу і між обмацуванням другого пакунку, поспіхом зривав з неї шкірку і з’їдав. Другий пах чоколадами – білочка, гуси-лебеді, гулівер, івасик-телесик, обов’язково чайка, оленка, а ще довгі чоколадні батончики, між ними – дюшес, горошки, морські камінці з родзинками, мармелад. Третій пакунок – пряники.
Бабця терпляче не прибирала з підлоги обгортки і шкірки від помаранчів, хоча в інші дні вона цього не терпіла. Вперше за добу, залишивши позаду переживання і морози за вікном, я спокійно засинав під порипування снігу на вулиці і смачні аромати з кухні.
Прокидався у старанно підметеній хаті. Пакунки з моїми дарунками стояли на скрині, Їх ревниво оглядав двоюрідний брат. Він міг навіть вкрасти і тоді його тато, вуйко Янко, приносив назад, хихикаючи, що малий подібний на маму.
Мене екіпіровували у валянки, куртку, сибірку, перемотували обличчя шаликом і, коли ставав схожим на мікроскопічного космонавта у скафандрі, нарешті, випускали на совганку похвалитися, що приніс святий Миколай. Для того бабця давала мені кульок з цукерками і пряниками, щоби гОстив дітей.
А коло воріт зупинився автобус і з нього виходила мама. З великою сумкою і тортом. У нас купована випічка не котувалася. Але празький або київський (якщо вдавалося дістати) торт вважався фетишем. Скільки би не було у кльоші горішків, грибочків, пальчиків, нарізаних перекладанців, пляцків, медівників, все одно я кликав до себе сусідських дітей на торт, який передав мені зі Станіслава Святий Миколай..
