Agnieszka Sawicz (Аґнєшка Савіч), м.Познань
– Хотів би порівняти, що можливо Ангел грає на пилі, але насправді він пиляє так страшенно, що аж вуха в’януть, — скаржиться Знайомий. – Міг би з таким завзяттям стати віртуозом, але він воліє знущатися над цілим світом, фальшивлячи постійно один і той самий твір. Може йому ця річ подобається, але чому не прислухається до думки інших?
– Взагалі то, Ангелові цього вистачає. Старається, є до певної міри досконалий на стільки, на скільки можливо, але так як ніколи не стане зіркою, то це його зовсім не турбує. Це підтвердження того, що має ідеальний контакт сам з собою. Знає, що приносить йому радість і дбає про те, щоб її ніколи йому не бракувало.
————————————————————————————————
– По чому пізнати, що хтось є ідеальним? – запитав Відьму Парубок.
– Ідеальним стаєш тоді, коли сам собі так постановиш — відповіла Відьма, інколи позираючи в дзеркало. – Інші завжди знайдуть в тобі цілу купу недоліків.
———————————————————————————————–
– А подивіться, як вона ся вибирає – Сусідка критичним поглядом змірила з ніг до голови Жінку, що проходила повз. – Завши вистроюється в найгарніші сукні, замітаючи пилюку червоним плащем. Браслетики всякі і коралі носить навіть як йде на базар, чи з дітваком на прогульку! А виглядає так, ніби в неї щодень якесь свято. Тфу, на неї, мала би трохи встиду. Чужі чоловіки мало си шиї не покрутять.
– Думаю, вона знає, що кожен день це свято -сказала Відьма.
———————————————————————————————–
– Як думаєш, чи повинен я навчитися танцювати? – запитав знайомий. – Моя дружина мене на то намовляє, а я думаю, що в моїх роках, то вже не пасує. Не є вже такий гнучкий, не маю також доброго слуху, а також не маю ніякого таланту до танцю. І що про мене люди подумають? Будуть сміятися, то буде кінець світу! – множив застереження.
– Видається, що трохи переоцінюєш свій вплив на світ — виразила сумнів Відьма. – Незалежно від того, чи навчишся ти танцювати чи ні, а наступного ранку і так зійде сонце.
————————————————————————————————
Відьма присіла на лавку і роззиралася навколо. Мала трішки часу до зустрічі і з приємністю підставляла себе під промені весняного сонечка. Недалечко молода дівчина помагала старенькій нести кошик з покупками. Старша трошки виражала супротив, лиш було видко, з яким полегшенням приймає жест підлітка. Якраз перед їхніми носами відкрилися двері одного з будинків і вибіг кількалітній хлопець, тримаючи в руці байду хліба. В останню хвилю оминув жінку і побіг собі далі. Призупинився на перехресті вулиць, підійшов до жебрака, який там сидів і втиснув йому хліб в руку. Підскочив на одній нозі і не чекаючи на слова подяки кинувся до друзів. На краю лавки мурашка повернула назад, щоб допомогти колєжанці дати раду з занадто великим листком.
А Відьма пригадала розмову з Гостем, який вирішив шукати на світі добро. Подумала, що добро взагалі не потрібно шукати. Треба його просто бачити.
————————————————————————————————
Знайомий тяжко опустився на крісло. Відьма поглядом заохотила його до оповідки, підсунула сирник і налила до склянки соку.
– Багато років їдучи до праці проходив повз дім, від якого я був постійно в захваті. Дивився в його вікна і фантазував собі , як би то було подивитися крізь них на вулицю. Мріяв про підвечірки на терасі і сміх дітей з покою на мансарді. Я був зачарований його красою, хоча з року в рік спостерігав, що він невблаганно старів. Інколи думав, що як тільки б міг, купив би його без вагань, якщо на то пішло, то і заробляв я непогано, але стидався застукати в двері і запитати, чи часом не продається. Навіть коли фіранки в вікнах посіріли, а дах трохи прогнувся, я розмірковував, що мусить в ньому мешкати хтось винятковий, дуже багатий, що в цьому домі зависокі як на мене пороги. І що? Сьогодні зранку я помітив, що навколо крутиться багато людей , а коли повертався з праці, то розбирали вони дім цеглина за цеглиною. Розказували, що вже багато років стояв пусткою, ніхто ним не цікавився, що став небезпечний і потрібно його розібрати. Якби я тільки знав… – сумував Знайомий.
Відьма мовчала. Думала про те, як часто втрачені мрії є ціною за наш страх, непевність, брак почуття самоповаги. І взагалі, нічого не є для нас занадто добрим, якщо за нього не боротися.
———————————————————————————————–
– Цікаві з вас істоти — говорив Кіт, споглядаючи за людьми. – Якщо в чомусь впевнені — говорите про наміри. Якщо не впевнені — про хотіння зробити щось і на тому все закінчується. Здається мені, що для вас, людей, мрії є планами в реалізацію яких самі не вірите.
————————————————————————————————-
Птахи повертали із-за морів. Мовчали цілу дорогу, видивлялися на горизонті знайомих гір і дерев, які оповідали їм байки ночами, тепер не дбали про те, бо не витрачали сили на розмови і тільки повітря наповнювалося їх радісними голосами.
– Не можу дочекатися, коли побачу знову своє село — повідав Довгоногий. – То ще щоправда далеко, але за пару днів, при сприятливому вітрі, я туди потрафлю. А тебе як задовга дорога ще чекає? – запитав Бистроокого.
– Не знаю, ніколи не повертаю до того самого гнізда.
Довгоногий поглянув приголомшений.
– Не хотів би повернутися до дому і людей, яких знаєш?
– А чи маю певність, що на мене буде чекати старе гніздо, а може скинув його буревій? – відповідав питанням на питання Бистроокий. – Займаю те, яке перше появиться на моєму шляху. Не хочу трати ні дня, ні сил. Мушу мати час , щоб добре виховати пташенят.
– І не жалієш за тим, що залишив? – не міг повірити Довгоногий.
Бистроокий покрутив головою.
– Виднокола всюди гарні, а люди? Та будь-якого птаха, який повертає до них, називають тим самим іменем і будуть так само ним тішитися. Для мене важливе гніздо, а не люди, які мене навіть не розпізнають.
———————————————————————————————-
– Запримітив, що Сусідка останнім часом рідко тебе провідує. І на мою думку взагалі рідко виходить з дому – говорив Знайомий і досягнув до відьминої шарлотки.
– То правда, але нема в тому нічого дивного. Її голова зайнята вирішенням багатьох проблем і з багато з них повинна сама розв’язати.
– Але розмовляв з нею кілька днів тому, розповідала, що в неї все в порядку! –заперечив Знайомий.
Відьма покрутила головою.
– І повірив словам? Не кожен хоче говорити про свій смуток, а слова то знаряддя, дякуючи яким можна приховати правду. Слухати іншу людину означає уважно дивитися в її очі.
———————————————————————————————–
Підсумком свят завжди є їх унікальність. Різноманіття страв на столі, святковий обрус і вбрання. Ідеальна чистота, спільні бесіди, розмови на теми, яких не торкаються кожного дня, час на спогади і близькість. Тепер, коли більшість людей постійно мають в коморі різні смаколики, коли забувається, чим відрізняється урочиста сукня від повсякденної, а розмовляти між собою мало хто потрафить, я вже не впевнена, що ще залишилося від свята — роздумувала Відьма, прикрашаючи дріжджову паску.
– Писанки! — сказав беззаперечно Кіт. – Нікому не хочеться малювати яйця частіше, ніж раз на рік.
———————————————————————————————-
Пелюстки квітів черешні притрушували землю, радісно сміючись при тому. Вербове листя танцювало з вітром, пишаючись своїми яскравозеленими сукнями. На кронах магнолії відкривалися припізнілі бутони, а кріт з цікавістю виглядав з кургану за землею, що духмяніла весною. Пташки звивалися серед галуззя, бджоли змагалися, котра першою присяде на обсипану пилком тичинку, лялечка ставала метеликом.
– Люди в новій святині тішаться що бог воскрес. Цікаво, чи мають стільки віри, що воно є взагалі можливе?- думав Кіт, гріючи хвоста в промінню сонця.
– Коли б поглянули на світ, то не потрібно віри — бачили би, що є — говорила Відьма, попиваючи малинового чаю.
———————————————————————————————–
-Чи можеш то нарешті зробити? Прошу тебе вже десь хвилин 15, а ти поводишся так, ніби і не чув! – роздратована Відьма поставила більш енергійно склянку з водою так, що краплі вискочили з неї перестрашені і загостювали на списаному пергаменті. Впали на плечі чорнильних літер і сірі плями розлилися по картах. Відьма стиха вилаялася.
– Яке то має значення, зробить він то тепер , чи через годину? – запитав Кіт розмазуючи хвостом місце, де колись були слова, наражаючись на гнів Відьми.
– Якесь має — відрізала у відповідь і прогнала Кота зі столу. Засміявся і переліз на підвіконня.
– Якби ти йому довіряла то побачила б, що часом варто почекати. А в принципі… Ви, люди, нервуєте тоді, коли щось відбувається не так, як ви собі уявляли, а не тому, що того не станеться взагалі — говорив переконливо, ніби виносячи вирок дивлячись Відьмі в очі, які кидали блискавки.
———————————————————————————————-
Відьма була втомлена.
– Сьогодні був у мене важкий день — говорила Синові. – Багато роботи, далека дорога і пізнє повернення додому виснажили мене. До того всього заплямила свою улюблену сукню — нарікала. – А що в тебе?
– У мене все прекрасно, сьогодні мій щасливий день — посміхнувся Син.
– О, це чудово. А що такого сталося? – зацікавилася Відьма.
– Просто прожив цей день. А все інше не важливе -розсміявся Син і підсунув матері повну тарілку канапок.
————————————————————————————–
– Дивлячись вчора на зорі, я подумав, чи інопланетяни вірують в богів, а якщо так, то в яких? Не можемо виключити, що знають щось більше на теми позаземні і коли б прибули на землю, контакт з ними не був би а ні мирним обміном інформації на тему новітніх технологій, ні битвою за території, як стверджує дехто. Могли б прилетіти сюди, щоб навернути нас на свою віру, виконати обряд, ідею якого ми мали би прийняти. Цікаво, як би на то зреагували ієрархи різних церков? – зацікавився Кіт, потягнувшись до дещо знехтуваної Книги.
——————————————————————————————
– Ганьба на мою голову, пообіцяла декому історію і не написала — Відьма нервово заплітала волосся. – Не пам’ятаю однак , ані про що вона мала бути, ані для кого. Повинна вибачитися, але не знаю як. Що робити? – запитувала з сумом в голосі.
– Нічого — беззаперечно зазначив Кіт. – Як я розумію та людина не приходила до тебе за своєю історією, видно не була для неї важлива. Для чого ти маєш тепер ламати голову?
– Тому що не виконала обіцянки, не дотримала слова. Забула.
– В такому випадку це тобі потрібна історія, а не тому, хто колись про неї просив. Потреба говорити ці слова про обіцянку, про склероз, але найперше про те, як день за днем наші прохання тратять свою вартість для нас самих. Також про те, що коли перестаємо чогось хотіти повинні розповідати про те іншим, які за наші бажання відчуваються відповідальними. Може то мала бути твоя історія, може ти собі повинна на щось відповісти? – запитав Кіт і підсунув пергамент Відьмі.
