Галичина – се не лише стан душі. Вона не тільки в голові та крові. Кождою галичанкою та кождим галичанином ще підкеровує невидимий тріумвірат, котрий складається із диктату мови, запахів-смаків та ритуалів. Тут усе постає із них та їхніх зв’язків, наче саме ця тріада є чимось хтонічним і предвіковим. Мова в сих краях така жива й…
Тато був старший від мами на 14 років. Мама, як тільки підвищувала на нього голос, то переходила на Ви. Тато, звертаючись до мами, починав з “дитинко”… Я дуже любив гуляти з татом містом. То був чисто галицький спацер. З льодами, синдовою водою за 3 копійки і кропльовими цукерками, які тато ховав у себе в кишені,…
Володимир Ковцун(Владзьо). Гнилички на Тернопіллі Колись, давно, коли я ше по селі бігав в сандалях на босу ногу… Коли я тікав на ровері з хати на цілий день, і міг до вечора їсти яблука, черешні і горох(а горох – то вам не в муку пер…іти – то коли залазиш по пластунськи на колгоспне поле, лежиш…
Борис Явір Іскра, правдивий галичанин з Тернополя Каждий порєдний галичєнин гміє жєртувати. Він сипле жєртами де тра і де не тра. Но то не просто жєрти — то щира правда, чєсом гірка, чєсом солодка, но подана через жєрти. Єк ми сє сходимо докупи, то навіть вшиткі наші біди а гореч подаємо через жєрти, а веселі…
Світлана Бреславська Дід Іван такий цікавий чоловік був. Високий, худорлявий, трохи сутулий. Ходив з ціпком, а коли гнав телицю пасти, то так на горби дряпався, як молодий. Телиця бігла вперед, тоді зупинялася, чекала діда, а тоді знову бігла вперед. Так вони й ходили цілий день горбами. Нам захотілося піти з дідом, то аж захекалися –…
Юлія Сливка, Львів в великій хаті діда старенького висить чотири образи по чотири сторони світу. такі, що наганяють на тебе страх Божий. в дерев’яних рамах. під шклом. вишиті грубим хрестиком. над ними на цвєшках – викрохмалені на цупко вишиті рушники. на дверях хати висить поперечник, вишитий таким самим взором. по двох боках великої хати –…
Світлана Бреславська Чистили кусаками пруття. Відкидали зелену шкірку з вербових прутиків, біле осердя, чи пак, самі прутики, складали рівненькими снопиками. На дворі було тепло, тож сиділи колом на подвірʼї, кожна підперезана великим сірим фартухом – аби не вимастити сукню. Помагали одна одній: раз чистили у Марії, а відтак мали йти до Анці. – Ой, жони,…
Володимир Гевко, файне місто Тернопіль Зі смертю у галичан давні та дуже особливі стосунки. Галицьке memento mori починається з вибитого імені та дати народження на надгробному пам’ятнику галичанки, коли ховали її чоловіка і завбачливо одразу вибили імена двох, бо менше мороки і хто його знає які потім будуть ціни. Ще з добрих два десятки років…
Світлана Бреславська Такої бойової жони, як у Віті Драба, не було ні в кого. Привіз собі з Одеси. Не жінка – вогень! Ірою звали. Вітя – хлоп двометровий, широкий, як шафа – колишній бейсболіст. Жона му в пупець дихає, але такого перцю давала понюхати! Якось розізлилася, що прийшов додому пʼяний, метнула му в голову міксером.…
Богдан Волошин, м.Львів – Вуйку, ви знаєте, шо таке смерть? – Та чо не знаю. Я сам смерть. – Як то? – Коли був дітваком, то у нашому вертепі Смерть представляв. В мене випали передні зуби і я дуже шепелявив. Всі страшно сміялись із шепелявої Смерті і давали мені гроші. А потім Янгол в мене…