Біль та холод. Холод та біль. Холоду більше ніж болі. Біль, здавалося, відступала і замінялася холодом, який охоплював всі часточки тіла. Зуби так клацали , що їх цокання відбивалося від стін кімнати виривалися на зовні і рикошетом від кам’яниць почало свій пінґ-понґ поміж львівськими пагорбами. Повіки здригалися в такт ритму. Все. Стук закінчився. Моє тіло…
Мирослава Гордєєва-Мельник, с. Саджавка Надвірнянського району Іван прокинувся від якогось шипіння. “Невже газ пропускає?” – подумав і поволі підвівся на ліжку,розправляючи старі кості. Крізь щільно заслонені фіранки в хату продирався місячний промінь. Чоловік мимоволі прослідкував за його довгим блідим пальцем і жахнувся:у невеликій плямі світла на підлозі вигиналася сива гадюка. Вона підняла голову і дивилася…
Dmytro Wesołowski Tekst ukazał się w “Kurier Galicyjski” nr 17 (237) 15-28 września 2015 Widziałem ich oczy – oczy dzieci działających w Ruchu „Światło – Życie”. Są to oczy ludzi bogatych duchem, oczy świecące dobrocią i miłością. Oczy, w których dojrzałem iskrę Bożą. W dniach od 28 czerwca do 13 lipca w Dolinie przy kościele…
Людмила Лінник, багатодітна мама зі Станіславова Було це того дивовижного і спекотного літа, коли в моїм селі висвячували церкву. Я мала тоді років з десіть, і мені випала почесна нагода співати на урочистім концерті з тої нагоди. Та ще й не шо небуть, а «Отче наш». Готувались ми до цієї події натхненно і старанно –…
Людмила Лінник, Станіславів Знаєте, як то є – бути панев з міста? То коли твої десять дворідних братів і сестер жиют всі в єднім селі, а ти – в місті. І вони там все собі свóї бо свóї, а ти тільки приїздиш як сі скінче школа і в свєта. Нє, всьо файно – ви сі…
Галина Максимів, журналіст …Ще до весни далеко, а громовиці не втихають. Самійлові поза спину – порох колкий і теплий. Згодом їхній батальйон починає рахувати втрати – буденно. Наче яблука з дірявого кошика: один, два, десять… Самійло побачив … одного з своїх кращих друзів – «Анта»… безкрилий, не долетів до сонця… і руки… руки чорні… –…
Dmytro Wesołowski, Kurier Galicyjski, 17-30/03/2015, № 5 Kraj zamarł w oczekiwaniu nieszczęścia, które nasuwa się ze Wschodu. Mamy ofi ary i ogłoszono mobilizację – toczy się wojna. Łzy dzieci,rodziców, ukochanych. I oczekiwanie. Ale też nadzieja, że te nieszczęścia nie dotrą do nas. Tak jest teraz i tak było przed 366 laty. Jedną z przyczyn tego…
Людмила Лінник-Савка, м.Івано-Франківськ Великдень каждого року заходит інакше. Раз – запорошений маєвим цвітом, раз, хрумтячи ледом по торічні траві, раз безкраїми калабанями і болотєм. Але каждий раз Великдень – то свєто, яке сі зачинає ше зі Страсного Понеділка і сі кінчит на Провідну Неділю.
Людмила Лінник-Савка, м.Івано-Франківськ «Ааааая, – неквапом ведуть свою розмірену мову дід, розтягуючи оте кожне «а», – роззяві зааавше віпааадок бувааає». А роззява – себто котресь із нас, онуків – дмухає на потовчене коліно чи обдертого ліктя, та від дідового «аааая», вже стає якось ніби й смішно, ніби й не болить більше… Сидят дід, легонько слинят…
Соломія Тришнівська, 5 років, НЯ – Ууууу-ууууу-ууууууу-ууууууууууууууууууууу!- ніби не голосний, але такий, від якого стигне кров в жилах, звук доносився зі всюди — зі стін, з підземелля. Терпіти практично було неможливо. Ніби ще і не дуже старий, але з повністю сивиною головою, чоловік сидів, пригорнувши до себе Мію. Вони залишилися двоє, дві…