Agnieszka Sawicz (Аґнєшка Савіч), м.Познань
Жінка плакала, подушка терпеливо поглинала її сльози. Минув місяць, який приніс ще одне розчарування – її родина не збільшиться.
– Для чого так поступаєш зі мною? -питання побігло в ніч шукати адресата. Не відбилося відлунням, світ спав. Тільки Місяць нахилився над жінкою. Погладив по лиці, взяв її за руку.
– Ходи зі мною, щось тобі покажу, -запропонував. Жінка відкрила опухлі повіки, подивилася співчутливо в бліде обличчя і дозволила себе попровадити в сон.
Місяць поніс її на небо, де там, посеред зірок, розсівся Ворожбит. Щомиті ловив якусь з яскравих товаришок-зірочок і прикладав до вуха ніби мушлю. Вислухавши її розповідь, випускав зірку в морок і ретельно записував щось на пергаменті. Коли закінчував писати, зіжмакував то в кульку , стискав, покривав помадкою і давав одній із душ, яких багато крутилося навколо. Та з’їдала подарунок з апетитом і зникала вмить.
– Що він робить? – запитала Жінка.
– Вислуховує у зірок майбутнє людини і обдаровує тією долею Душу, яка за хвилю народиться на землі.
Раптом одна з душ вдавилася, виплюнула тістечко з записаним життями і полетіла поміж зірок. За мить сиділа засмучена на якійсь кометі, потім сама перетворювалася на світлу точку. Затримували її зірка за зіркою, часом якась гладила, інша з не охотою випускала з долоні.
– Що з нею сталося? – Жінка була здивована побаченим.
– Зараз в одній хаті на Землі хтось плаче, бо не народиться в нього дитятко. А то Душа відкинула Долю, яка була їй записана. Не хотіла стати причиною чийогось нещастя, може випадку, може смерті, може змарнованого життя. То Душа великої людини, яка докладно хоче вибрати своє майбутнє і момент народження. Не переживай, вона повернеться до тієї матері, коли буде на те готова і коли сама знайде свою Долю. Бачиш як ретельно її шукає.
В очах Жінки засвітилася надія, а потім знову засмутилися.
– А якщо не знайде належну Долю?
Місяць вказав на Душу, яка сиділа за столом і яку Жінка до того не бачила. Душа потягнулася за блакитним папером, ангельським пером і калямарем.
– Тоді почне дописувати щасливі розділи до книги життя матері, яка на неї чекала. Батька, який так важко працює. І дітей, які вже є в цій родині. Дякуючи цій Душі, їх життя покращиться. Вже говорив тобі, що то Душа великої людини. Якщо не може бути великою на землі, буде опорою і заступником на небі для тих, які на неї чекали.
Жінка задумалася.
– Таким чином нічого не пропало марно, але я плачу — сказала
– В зірок то все виглядає інакше. Тепер, коли це знаєш, можеш як до тепер терпіти. Але можеш також спокійно чекати, коли Душа знайде стежку свого життя і сповнить твої мрії. Але якщо не прийде до тебе у вигляді дитини то спостерігай, що доброго чекає на тебе кожного дня.
Жінка вже хотіла обіцяти, що постарається, коли побачила Душу, яка скручує в поспіху голубий папір
– Але однаково деякі перестають помагати? -запитала.
– То земні сльози розмочують аркуші, розріджують чорнило. Вона мусить почекати, поки хтось на землі не перестане плакати, щоб могла і надалі робити свої дива.
