ДУБРОВА

Андрій Любка,http://zbruc.eu/node/60803
Народження маленького Ісусика завжди підштовхувало мого діда вирушити в путь. У нього було десять братів і сестра, тож обійти всю родину з колядою було справою нелегкою. Я не розумів тоді, та й зараз, коли минуло вже понад двадцять років, не тямлю, чи він більше хотів побачити рідних, чи все ж колядування його цікавило як спосіб отримати святковий погар вина. Фактом є те, що часто він брав мене з собою. Не скажу, що я любив ці походи, бо дідо колядував довго, знав він чимало старих коляд, в яких було купа слів, які я не розумів, а потім ще й наставала черга довгого застілля, під час якого я нудився, бо скільки ж людина може втоптати кіфликів? Та ці родинні гастролі дали мені імпульс почати свій перший стартап. І коли дідо проказував обов’язкове «Вінчуєме, пане ґаздо, сесі сятки святкувати, на рік ся ще ліпших дочекати й прожити на многая і благая літа!», я вже знав, що в наступні сятки колядуватиму сам.
Бо з дідом можна було добряче наїстися (питво мене ще не цікавило), але гроші мені не світили. Господарі гладили мене по голівці, казали, що дуже виріс, що схожий на діда, і всяке різне, та словесним похвалам – гріш ціна. Мене ж цікавили більш прибуткові заохочення, що дали б змогу купити собі 8-бітну приставку до телевізора й запровадити принца Персії до його мети, а супер-Маріо навчити стрибати якнайвище. Тож вирушив я в своє перше турне по родичах, озброєний благою вістю з Вифлеєму і п’ятьма колядками, взамін очікуючи на винагороду. Стартап вдався, і до наступного Різдва я підготувався ще краще. Continue reading →