…від нині до року!

Олег Ущенко, м.Станіславів
— Йой колєдники наші! — Тілько не треба ніц на стіл… — Та, хоть попробуєте. — Хрестос народивси! — Будьмо! — Йой, ти на чому гнала? — Закусуй! — Що там в Києві? — Ади причіпивси, та з цукру? — Ще не вжениси? — Кишка така свіжа тагі нині робила. — Цьотко ви перекладали пляцки маргаринов чи маслом? — «Добрий вечір тобі…» — «Пане господарю!» — «РАДУЙСЯ!» — Дай Бог абисмоси так зібрали через рік. З дітьми, внуками, невістками. — Ганю, різалас пацє… — Взєла чвертку в Словка. Моє до Великодня най ще побуде. — Файно. Тепленько в хаті. — Мушу гишки в сіни виносити і боюси за кота. Але не хочуго виганєти на двир, бо зимно. — А Петро приїхов з Португалії і хоче до Оксани Гушки в Філадельфію їхати. — Вона там робе? — Йой, вона до робити? В оркестрі грає. — Юшка з кугута? — «А той перший празник…» — «РОЖДЕСТВО ХРЕСТОВЕ!» — «РАДУЙСЯ!» — Будьмо! — Гей! — Будьмо! — Гей! — Будьмо! — Гей! — Будьмо-Будьмо-Будьмо! — Гей-Гей-Гей! — І шінуймоси, бо ми того варті! Continue reading

Posted in Люди, Проза, Традиції | Tagged , , , , | Коментарі Вимкнено до …від нині до року!

…і саморобні чукулядові цукерки з горішками

Олег Ущенко, м.Станіславів
Кущі, які відділяли город від саду, так заносило снігом, що на їх місці виростав височенний бойовий вал, який ми штурмували, аж заслілювало до сонця очі. Якщо вдавалося видертися, то перед нашими, закутаними у шалики обличчями, (вільні були тільки очі), поставало біле безкінеччя, яке творили вітри з надокучливої, бо колола очі, снігової мУчки – так називався дрібний сніг за морозяної погоди. Вали трималися на тонких прутиках аґрусу та позичок. Ми в них часто провалювалися, ламали гілля, могли подряпатися, тому нас з саду виганяли, переджаючи, що можемо лишитися без дарунків на Різдво.

На синьому небі молочні стежки з коменів дотягувалися до завислих серед холоду хмар, щоки швидко червоніли, бо шалік, у кращому випадку, розвівався ззаду, коли санки несли нас в долину, або ми мчали на животах, якщо пробували, як старші хлопці, з’їхати на ногах. Сніг скрипів, хрустів, човгав, чвакав, він відзивався на кожний крок з кришталевою дзвінкістю, але все одно програвав дитячому гамору.

Нанашко Шеремета кричав з ґанку:
– Ану ціхо, бо зима спудитси криків і втіче! – Такі аргументи впливали на дітлахів. Школярі реготали і тоді нанашко переходив в атаку. – Та, курва мать, від вашої совганки корови перестанут доїтиси! Continue reading

Posted in Люди, Проза, Традиції | Tagged , , , , | Коментарі Вимкнено до …і саморобні чукулядові цукерки з горішками

Баба Тонька пече пампухи

Олег Ущенко, м.Станіславів
– йой! чи вона знає, кілько до яблучних повидлів треба дати тертої ружі? – скривилася Юзє, сусідка з полудневого боку.
– хто тепер дає тістове викиснути? – підтримала її кивком голови Манька, що жиє через дорогу. – наґуздают того кулачок і їдєт з того кулачка.
– а волію доброго де взєти? – почухала голову через грубу хустину Сараниха, – би не шумовси.
вони сиділи на лавці біля подвір’я баби Тоньки і, долонями розганяючи перед обличчям надокучливі сніжинки, які вітер крутив навколо голів, косилися в бік хати баби Тоньки.
– може вона на москальске рождество так зо шкіре лізе?
– певнє партийнов стала.
– тайди! Continue reading

Posted in Люди, Проза, Традиції | Tagged , , , | Коментарі Вимкнено до Баба Тонька пече пампухи

Закарпатські образки

Світлана Бреславська.
– Бог би тя пОбив, Мигалю ! ЗАщо сь цілу скибу мені від ниви відорав?! ЗАщо моя нива на півметра вужча стала?! – старий Вучкан кинув рискаль на землю і вхопив сусіда за грудки.
Той намагався якось вирватися, але старий Вучкан був не по літах дужий і тримав так міцно, що ледь не в повітрі тряс Мигалем. Той щось там белькотів на своє виправдання, наляканий налитими кров’ю очима сусіда. Continue reading

Posted in Люди, Проза | Tagged , , | Коментарі Вимкнено до Закарпатські образки

Те, що не в стані зрадити

Юрій Винничук(http://zbruc.eu)
Хочеться поговорити про вірність. Не про вірність Вітчизні, рідному дому, про вірність чоловіка дружині чи навпаки. Мені йдеться про вірність речам, вірність, яку ми зберігаємо особливо віддано, часто давно ці речі забувши.
Досить піднятися на стрих, щоб переконатися в тій кількості непотребу, який ми бережемо через непохитне переконання — до чогось ше ся придаст.
Старі капелюхи, розлізлі мешти, зачовгані валізи, діряві ґумаки, вицвілі штори — усе це колись рано чи пізно все одно опиниться у смітнику, але не зараз, не зараз… бо з кожною такою річчю пов’язані якісь незабутні спогади.
Ну, бо ці вицвілі штори ми ходили купувати з мамою, коли вона ще була жива. Тепер її нема, але є штори. Чи можу я їх викинути? Continue reading

Posted in Люди, Проза, Традиції | Tagged , , | Коментарі Вимкнено до Те, що не в стані зрадити

Як Святий Миколай проникав до хати?

Олег Ущенко
Може верхи на вітрі? Через отвори у дверях для клямок, через які фуганив холод, якщо наблизити обличчя? Або крізь полудневе вікно, з устеленим ватою підвіконням, посипаним блиском з побитої ялинкової кулі? Там тулилися старі записники з переписами прабабці на пожовклих сторінках, відцвілі знимки дитинства і молодості бабців і стос вирваних сторінок рецептів з журналу “Радянська жінка”. Хитро перебраних: солодке – до солодкого, м’ясне – до м’ясного.

Святий Миколай спирався на посох і, закутавшись у кафтан з високим хутряним коміром, пробирався між заметілями і високими снігами до дітей. Лишаючи для віхол і морозної ночі чорні сліди на білих зимових просторах. Перед ним вигулькували зі снігавиць багатоповерхові будинки міст і геть занесені, через що виглядали дуже низенькими, сільські хатини, з коменів який тягнулися до неба молочні стежки димів. Continue reading

Posted in Люди, Проза, Традиції | Tagged , , , | Коментарі Вимкнено до Як Святий Миколай проникав до хати?

Лист до Миколая

Любий Миколаю….

Пишу до тебе знову… Пишу і не можу навіть пригадати скільки років минуло від мого останнього листа, але знаю, що дуже багато… Потім вже знав, що це не Ти виконував всякі мої бажання, але приємно було в це вірити… Добре було жити надією, що це дійсно Ти їх виконуєш… І може тепер мені необхідна така дитяча віра?… Мій лист бажань сьогодні буде зовсім інакший, ніж ті, які Ти отримував від мене багато років тому… І можливо сьогодні коли прочитаєш цей лист – не будеш сміятися, так як тоді… Може навіть на Твоїх очах появляться сльози… Адже я вже і сам не молодий…
Найперше прошу Тебе про мир і спокій в Україні і в цілому світі… Направду, маю вже задосить негативних емоцій пов’язаних з війною і в нас, і в інших країнах… Прошу також у Тебе миру, спокою і віри в краще для всіх українських родин… Людям потрібен спокій і віра, повір мені – таки більше ніж маємо тепер… Continue reading

Posted in Без категорії, Віра, Люди, Проза, Традиції | Tagged , , | Коментарі Вимкнено до Лист до Миколая

КОЛИ РІЗДВО ЩЕ БУЛО СВЯТОМ

Володимир Павлів, Львів
Коли Дід Мороз ще не розпивав на білбордах Coca-Cola, вдаючи з себе Святого Миколая, та й самих білбордів ще не було. І коли свята ще наголошувались на «я», а не на «а». І коли ще банки, холдинги та торгові мережі не вітали з усіма новорічними святами наприкінці листопада. Бо не було ще банків, холдингів і торгових мереж. Та й «усіх новорічних свят» ще не було.
Було Різдво.
Родинно-домашнє. Морозно-сніжне. Колядково-пампухове. Напів-легальне. Воно починалось вранці на Святвечір. Зранку йшлося по ялинку, товклося зерна пшениці в ступі, робилося тісто на пироги, мочилися сушені гриби, ставилися на вогонь голубці. І, звичайно ж, прикрашалась ялинка. Галузи ялинки з горіхами в «золотках» і з цукерками, зі скляними хатками і кольоровими кульками, з одноколірними гірляндами, грубими «сніжками» і тонкими «дощиками». А ще треба було встигнути прибрати, помити посуд, переодягнутись. Бо коли почнеться Вечеря, вже робити нічого не можна. Continue reading

Posted in Без категорії | Коментарі Вимкнено до КОЛИ РІЗДВО ЩЕ БУЛО СВЯТОМ

завтра було – наандрея

Олег Ущенко
лататий сніг вогкіший і легко скочується у великі кулі. снігурі з нього вдавалися у 2-3 рази вищими від нашого росту. очі з вуглинок, брови з патичків, ніс з великої старанно вимитої моркви, а рот з половини розрізаного червоного бурячка. зі старим відром на голові і мітлою в “руці” – шедевр!

– з такими варґами, як в сеї, її тра не мітлу, а сумочку в руку дати, а в другі би димівсє дзиґар! – прицмокував від задоволення нанашко Шеремета, обіпершись зі свого подвір’я на паркан.. перед святами у нього пахло брагою, а з комина на коморі кілька днів до неба тягнулася тонесенька цівка диму, тому нанашко був в прекрасному настрої, бо кожну партію старанно тестував. його бабцю Гануську, по-вуличному Шереметиху, то страшенно дратувало. але нанашко віджартовувався:

– чо’с сє до мене причіпила – хлопів довкола мало? Всьооо! Зовтра на розвод! А шкарпитка я се виперу сам! Continue reading

Posted in Без категорії | Коментарі Вимкнено до завтра було – наандрея

Із циклу “Закарпатські образки”

Світлана Бреславська, м.Станіславів

Мирон зайшов до бару, з дитиною на руках, сердитий, як чорт.
Кум Богдан стояв за стійкою сам, чекав клієнтів. Відколи Миронова Оксана пішла в декретну відпустку, доводилось господарю – з метою економії, звісно, – самому іноді обслуговувати.
Мирон посадив малу на високий стілець і похмуро озвався до Богдана:
– Ходіть, куме, розмова є.
Відчуваючи щось недобре, Богдан завбачливо прихопив пляшчину і два погари.
– Сідайте, куме. – жестом запросив Мирона до столу.
Мирон взяв дитину, пересів за столик з червоною, як злість, скатертиною. Сидячи в батька на колінах, мала одразу потяглася рученятами до сільнички. Continue reading

Posted in Без категорії, Люди, Проза | Tagged , | Коментарі Вимкнено до Із циклу “Закарпатські образки”