ДУБРОВА

Олег Ущенко, м.Станіславів
— Йой колєдники наші! — Тілько не треба ніц на стіл… — Та, хоть попробуєте. — Хрестос народивси! — Будьмо! — Йой, ти на чому гнала? — Закусуй! — Що там в Києві? — Ади причіпивси, та з цукру? — Ще не вжениси? — Кишка така свіжа тагі нині робила. — Цьотко ви перекладали пляцки маргаринов чи маслом? — «Добрий вечір тобі…» — «Пане господарю!» — «РАДУЙСЯ!» — Дай Бог абисмоси так зібрали через рік. З дітьми, внуками, невістками. — Ганю, різалас пацє… — Взєла чвертку в Словка. Моє до Великодня най ще побуде. — Файно. Тепленько в хаті. — Мушу гишки в сіни виносити і боюси за кота. Але не хочуго виганєти на двир, бо зимно. — А Петро приїхов з Португалії і хоче до Оксани Гушки в Філадельфію їхати. — Вона там робе? — Йой, вона до робити? В оркестрі грає. — Юшка з кугута? — «А той перший празник…» — «РОЖДЕСТВО ХРЕСТОВЕ!» — «РАДУЙСЯ!» — Будьмо! — Гей! — Будьмо! — Гей! — Будьмо! — Гей! — Будьмо-Будьмо-Будьмо! — Гей-Гей-Гей! — І шінуймоси, бо ми того варті! Continue reading →

Олег Ущенко, м.Станіславів
Кущі, які відділяли город від саду, так заносило снігом, що на їх місці виростав височенний бойовий вал, який ми штурмували, аж заслілювало до сонця очі. Якщо вдавалося видертися, то перед нашими, закутаними у шалики обличчями, (вільні були тільки очі), поставало біле безкінеччя, яке творили вітри з надокучливої, бо колола очі, снігової мУчки – так називався дрібний сніг за морозяної погоди. Вали трималися на тонких прутиках аґрусу та позичок. Ми в них часто провалювалися, ламали гілля, могли подряпатися, тому нас з саду виганяли, переджаючи, що можемо лишитися без дарунків на Різдво.

Нанашко Шеремета кричав з ґанку:
– Ану ціхо, бо зима спудитси криків і втіче! – Такі аргументи впливали на дітлахів. Школярі реготали і тоді нанашко переходив в атаку. – Та, курва мать, від вашої совганки корови перестанут доїтиси! Continue reading →