Яків Кутовий, м. БорИслав Був”єм нині на сесії міської ради. Перший раз в життю. Бігме, би ми вуха на голові виросли…Люди повіли, то я пішов сі подивити. Виявлєєсі жи то не Місько з Раточини сі зібрав радити, а то так сі називає рада міста. О ! Заходжу, сі дивлю жи не богато ту радників.…
Dmytro Wesołowski Drużyna z Doliny Półtora tysiąca młodych ludzi z ośmiu państw europejskich rywalizowało przez tydzień (w dniach 14-20 lipca br.) w Warszawie w ramach 27 Międzynarodowej Parafiady dzieci i młodzieży. Dziecko, sto masek, sto ról zdolnego aktora. Inne wobec matki, inne wobec ojca, babki, dziadka, inne wobec surowego i łagodnego nauczyciela, inne w kuchni,…
Dmytro Wesołowski Tekst ukazał się w “Kurier Galicyjski” nr 17 (237) 15-28 września 2015 Widziałem ich oczy – oczy dzieci działających w Ruchu „Światło – Życie”. Są to oczy ludzi bogatych duchem, oczy świecące dobrocią i miłością. Oczy, w których dojrzałem iskrę Bożą. W dniach od 28 czerwca do 13 lipca w Dolinie przy kościele…
Людмила Лінник, багатодітна мама зі Станіславова Було це того дивовижного і спекотного літа, коли в моїм селі висвячували церкву. Я мала тоді років з десіть, і мені випала почесна нагода співати на урочистім концерті з тої нагоди. Та ще й не шо небуть, а «Отче наш». Готувались ми до цієї події натхненно і старанно –…
Людмила Лінник, Станіславів Знаєте, як то є – бути панев з міста? То коли твої десять дворідних братів і сестер жиют всі в єднім селі, а ти – в місті. І вони там все собі свóї бо свóї, а ти тільки приїздиш як сі скінче школа і в свєта. Нє, всьо файно – ви сі…
Галина Максимів, журналіст …Ще до весни далеко, а громовиці не втихають. Самійлові поза спину – порох колкий і теплий. Згодом їхній батальйон починає рахувати втрати – буденно. Наче яблука з дірявого кошика: один, два, десять… Самійло побачив … одного з своїх кращих друзів – «Анта»… безкрилий, не долетів до сонця… і руки… руки чорні… –…
Людмила Лінник-Савка, м.Івано-Франківськ Великдень каждого року заходит інакше. Раз – запорошений маєвим цвітом, раз, хрумтячи ледом по торічні траві, раз безкраїми калабанями і болотєм. Але каждий раз Великдень – то свєто, яке сі зачинає ше зі Страсного Понеділка і сі кінчит на Провідну Неділю.
Людмила Лінник-Савка, м.Івано-Франківськ «Ааааая, – неквапом ведуть свою розмірену мову дід, розтягуючи оте кожне «а», – роззяві зааавше віпааадок бувааає». А роззява – себто котресь із нас, онуків – дмухає на потовчене коліно чи обдертого ліктя, та від дідового «аааая», вже стає якось ніби й смішно, ніби й не болить більше… Сидят дід, легонько слинят…
Олег Ущенко, м.Станіславів Однакового снігу не буває. Лататий, добре тримається купи, бо вогкіший, і легко скочується у великі кулі. Сніговики виходили у 2-3 рази вищими від нашого росту. Очі робилися з вуглинок, брови – з патичків, ніс – з великої старанно вимитої морквини, а рот з половини розрізаного червоного бурячка. Зі старим відром на голові…
Олег Ущенко, Станіславів. Для шкварків сало або підчеревину різали невеликими кубиками і уважно стерегти, щоби не пригорало, поки топиться. Ще готували м’які шкварки. Для того посуд, в якому топилася солонина, накривали. Але довго тримати накритим теж не мож, бо в жир з кришки налітало води, а такий смалець бабці вважали не фист. Тому, коли готували…