Горацій Сафрін, польський поет і письменник єврейського походження, сатирик, перекладач.
Дорогий Читачу!Віддаючи в Твої руки цю скромну збірку, я не маю наміру попередити її якоюсь вченою розправою на тему суті або генезису єврейського гумору. Бо який смак може мати анекдот із довгим коментарієм?
Проте хочу признатися Тобі, що навіть найпотішніші фацеції я не завжди записував з усмішкою на губах. Часто зависала над ними хмарка дуже смутних спогадів, і не одна смішна подія означала для мене повернення в країну дитинства.
Втім знай, що я прийшов на світ в малому галицькому містечку, в якому кози звикли пастися на торговій площі, а три вуличних ліхтаря випозичали гасове світло лише у безмісячні ночі. Господарем цього міста був мій дядько, котрий вже в ті часи спромігся порвати з лисячою шапкою і традиційним пальто та з безтурботністю англійського дипломата носив пристойний, оторочений шовком сюртук і чорний блискучий циліндр. Він хозяйнував у моєму рідному містечку
кільканадцять років і – як свідчать магістратські хроніки – не найгірше.
Щоправда, мав певні труднощі з польською мовою та знанням польської літератури. Особливо прославився короткою промовою, яку оголосив у сторіччя уродин Адама Міцкевича.
Надаючи з цього приводу пустій вулиці, яка бігла від гмінних забудов до старої броварні, імיя та прізвище Поета, рік памיятні слова:
– Панове! Від сьогодні ця вулиця буде називатись: вулиця Адама… Адама…
Тут він перервався і заклопотано звернувся до єврейських радних:
– Wi hajst der goj?(далі буде, якщо захочете )))))
Проте хочу признатися Тобі, що навіть найпотішніші фацеції я не завжди записував з усмішкою на губах. Часто зависала над ними хмарка дуже смутних спогадів, і не одна смішна подія означала для мене повернення в країну дитинства.
Втім знай, що я прийшов на світ в малому галицькому містечку, в якому кози звикли пастися на торговій площі, а три вуличних ліхтаря випозичали гасове світло лише у безмісячні ночі. Господарем цього міста був мій дядько, котрий вже в ті часи спромігся порвати з лисячою шапкою і традиційним пальто та з безтурботністю англійського дипломата носив пристойний, оторочений шовком сюртук і чорний блискучий циліндр. Він хозяйнував у моєму рідному містечку
кільканадцять років і – як свідчать магістратські хроніки – не найгірше.
Щоправда, мав певні труднощі з польською мовою та знанням польської літератури. Особливо прославився короткою промовою, яку оголосив у сторіччя уродин Адама Міцкевича.
Надаючи з цього приводу пустій вулиці, яка бігла від гмінних забудов до старої броварні, імיя та прізвище Поета, рік памיятні слова:
– Панове! Від сьогодні ця вулиця буде називатись: вулиця Адама… Адама…
Тут він перервався і заклопотано звернувся до єврейських радних:
– Wi hajst der goj?(далі буде, якщо захочете )))))
Переклад і підготовка публікації для нашого сайту: Лія Ландберг (м.Тель-Авів, Ізраїль)
