Даміян Войцеховскі, монах-єзуїт (br. Damian Wojciechowski SJ)
Під час велоподорожі я став свідком зворушливої сцени: молода, приблизно тридцятирічна, пара мала до одного велосипеда закріпленого спеціального візка для перевезення дітей. Возик, в якій обережно поклали … песика. Песики, песики, песики, всюди песики. Continue reading
« Приходили до нього всі митарі і грішники, щоб його слухати.
На це нарікали фарисеї і книжники: Цей приймає грішників і їсть з ними.
І оповідав їм наступну притчу…»
Одного разу шпацерував собі Бог по Раю і із здивуванням зауважив що були там всі люди. Ні одна душа не була відіслана до пекла. Занепокоїло його це, невже зробив щось не так, щоб бути справедливим? А крім того, для чого ж було створене пекло, якщо його не використовувати? І сказав ангелу Гавриїлу:
– Збери всіх біля мого трону і прочитай їм Десять Заповідей.
Коли була прочитана перша заповідь, Бог сказав:
– Кожен хто згрішив проти цієї Заповіді, має негайно відійти до пекла. Continue reading
Іван Ярич, журналіст (м.Долина)
Меню села “сщас” інтернаціональне – тавроване заграничними брендами. Узбецькі плови, японські риси, американські “гарячі пси”, кавказські шашлики, сибірські пельмені, азіатські креветки, італійських макаронників піцци, французьких жабоїдів круасани, фуагри… А тоді воно мало суто ц.європейський характер! Було чудне, як бублик: довкола об’їш, а в серединінема ніц!
Хліб – центр кулінарної галактики, його гімн і прапор. Без нього, кажуть, й сало дурне! Без нього, як без Бога: ні до порога! До нього молилися. Наче до Ісуса Христа.
Зашкалити байдиною хліба руку – дуже пасувало. Байдину посипалося сіллю, аби смачніше.А окраєць хліба, посиланий іскринками цукру, – краща реклама благополуччя родини.Хліб з молоком – калорійна страва у щоденному меню, котра найнадійніше підтримувала селові спадаючі портки.Хліб і молоко – унівесально-стратегічні продукти.Накришений у миску хліб, залитий солодким молоком – теж неперевершена їда. Без хліба і молока тури не уявляли собі життя. Continue reading
Київська журналістка й археолог 29-річна Настя Мельниченко вже не один рік збирає давні українські народні вислови, в яких присутнє слово “срака”. Каже, інтерес до обсценної лексики на цю тематику в ній пробудила бабуся Ніна Данилівна Стеценко, яка частенько приправляла свою мову такими словами.
“Як і бабуся, зараз часто кажу “воно тобі так треба, як до сраки карі очі!” у значенні “не до місця”. “Всраться і не жить ” вигукую, коли з чогось дивуюсь. “От сральня!” – кажу, коли бере досада. Ще бабця казала такі перли: “Тобі ото так шкода, як корові заднє коліно всрать”, – тобто, “не шкода зовсім”. Ще від неї записала таке: “жінка без сраки – як село без церкви”, “він такий, що я з ним на одному полі срать не сіла б”, “в сраку годне”, “як не срачка, то пердячка”, “як голодному срать”, “як у борщ срать” (про недоречність), “всрись – а покорись”, “хто всрався? – невістка”.
Коли з’явився інтернет, стало простіше. Вислови про сраку почали присилати знайомі і друзі. Тепер маю в добірці більше двохсот перлів. Ось деякі з них: Continue reading
о.Войцех Жмудзінскі – єзуїт
(Переклад з польської мови)
У розвитку професійної майстерності вчителя можна виділити п’ять етапів. Спочатку вчитель не знає про що він говорить, потім говорить все що знає і, нарешті, після довгого формування говорить тільки те, що має важливе значення. На четвертому етапі свого професійного розвитку починає говорити так, щоб люди були в змозі його зрозуміти. Під кінець життя вчитель доходить висновку, що найбільш ефективним методом навчання є слухати те, що говорять інші. Continue reading
Юрій ВИННИЧУК
І голоси ці відлунювали навсібіч. Прецлярі кричали: “Прецлі! Прецлі!”. Ганделеси волали: “Ганделе, ганделе, ганделе, продати — купити!”. Дротярі, гуцули та лемки ходили, обвішані лапками на миші, дротом, ситами і гукали: “Горня дротувати! Є що дротувати!”. А боднарі: “Є що побивати?”. Піскарі: “Тре піску? Піску тре! Пііісооок!”. Шматтярі: “Кооості! Шмааати!”.
Біля Віденської каварні, яку популярно називали Віденка і де була головна перехресна станція багатьох трамвайних ліній, завжди вирував натовп: одні чекали на трамвай, інші кудись поспішали або ловили ґави. Там же влаштували свої стоянки ті, що продавали соняшникове та гарбузове насіння, присмажене на вогні. Жидівки пропонували гарячі смажені їстівні каштани-марони, турецькі й волоські горіхи у торбинках, скручених із газети або іншого паперу, і голосно їх вихвалювали. Пекли каштани на блясі, котра мала заглиблення і дзюрки. Зверху бляха накривалася іншою бляшаною покришкою. Під бляхою у металевій скриньці тлів вугіль. Жидівки кричали: Continue reading
“Кurjer Stanisławówki” рік 1900, дня 10 червня
Дня 1 червня виїхав у пробний рейс новопрокладеною вузькоколійкою з Надвірної до Пасічної потяг. У ньому знаходилися начальник лісів і володінь Державного скарбу та два інженери, зайняті при будові тутешньої залізничної гілки. Гриць Максимко, газда з Пасічної, почуваючись скривдженим при викупі його ґрунтів під колію, постановив помститися ц.к. Скарбові, і колії теж. Continue reading
Александер Ґранах (справжнє ім’я Єсайя Шайко Ґронах) народився в 1890 в селі Вербівці поблизу Городенки, що в теперішній Івано-Франківській області. Син багатодітних селян-євреїв змалку працював на пекарнях у Городенці, Заліщиках, Станиславові, Львові. П’ятнадцятилітнім уперше побував у єврейському театрі у Львові, відтоді театр став його пристрастю й метою. Шіснадцятилітнім Ґранах утік зі Львова до Берліна, де йому пощастило стати учнем театральної школи знаменитого режисера Макса Райнгардта. Служба в австрійській армії під час Першої світової війни, італійський полон, з якого Ґранахові вдалося втекти, лише відсувають кар’єру чудового актора в часі. У двадцяті роки він стає одним із найзнаменитіших експресіоністичних акторів Німеччини, грає у відомих фільмах, серед яких «Носферату», знятий за Бремом Стокером. З приходом Гітлера до влади Ґранах переїжджає в СРСР, де знімається у двох фільмах і грає у Київському єврейському театрі. У 1938 Александер Ґранах анґажується в театрі Цюріха, а через рік емігрує до США. У Голлівуді він зіграв кілька виразних ролей, серед яких агент Копальський з фільму «Ніночка», в головній ролі якого знялася Ґрета Ґарбо.
ХАЯХЕТТ
…Я опинився на вулиці й був безробітним. Уперше в своєму житті. Я пішов на вокзал, допомагав пасажирам носити багаж, професійні носії мене вигнали, я спав у почекальнях, мене в’язали стражі порядку, арештовували й відпускали знову, цькували, переслідували. Була зима. Крижана холоднеча проникала крізь мою тонку одежину, сніг скрипів під ногами. Безкінечно довгими здаються ночі юнакам, яких виставили на вулицю, яких діймають холод, самотність, цікавість і сексуальне збудження. Неприкаяний, непевний, з туманом у голові й важкими, мов свинець, відчуттями валандається такий юнак туди-сюди. Такі ночі здаються нестерпною вічністю. На своєму шляху я зустрічав багатьох декласованих. Вони розказували, що в Станиславові не варто перейматися нічлігом. Слід лише піти в бордель, сісти в кутку почекальні й так проспати цілу ніч у теплій кімнаті. Continue reading
“Жінка” -український часопис, що виходив у Львові в 1935—1939 роках. Двотижневик, орган центрального українського жіночого товариства «Союз українок».. 1935, ч. 12, с. 8.
Розказують нам, що в давніх часах після великого кохання залишалося зломане серце і зв’язана стрічкою пачечка листів. Сьогодні любовних листів уже не пишуть, а серця не ломляться…
Усе, що остається тепер з “великої любови”, це свідомість, що деякий час не можна буде слухати спокійно деякі ґрамофонні кружки. Нічо не є так до сліз сумне, як веселий Schlager, що пересяк пахощами споминів. А крім ґрамофонних кружків є ще один предмет, що затроює супокій сердець, які перейшли “велике кохання”. Це − телефон. Continue reading
Олег Ущенко, м. Івано-Франківськ
© 2024 - ДУБРОВА
|
Proudly powered by WordPress.
2010 Weaver by WPWeaver.info
|
