В цей Різдвяний вечір спогади повертають мене знову в 60-ті минулого століття.
В селі Різдво починалося тоді десь в ночі. Старенький священник о. Михайло Кравецький був пунктуальний на рахунок богослужінь, все мало бути відправлено не пропускаючи ні пів слова. А часи були непрості , йшло будівництво комунізму. Але наш ксьондз(як казали на нього в селі) користувався величезним авторитетом в селі і в сільської влади. Для прикладу , коли панотець йшли до іншого села, а автобусів тоді не було і їхав в той керунок голова колгоспу Мудрий Микола Васильович воєнним уазиком –«бобіком» , де було на спереду два окремі крісла, а ззаді дві поперекові лавки , то голова казав шоферу зупинити «бобіка» сам сідав ззаді на лавку, а отець Кравецький поважно їхав, мов «уполномочений з райкому».
Але повернемось до Різдва. Відправи починались вночі і тривали годин з чотири. Хто був кожусі і в валянках тому було більш-менш легко вистояти службу, а хто в боксових чоботях , то танцював десь з першої години відправи. Церква була набита людьми, то через години дві аж іній виступав на стінах і образах. Паламарем був дзядзьо Павлік, то казав: «Пане отче може скоротіт трохи, бо люди замерзнут». На що священник відказував, що ще ніхто в церкві ніякої хороби не заробив. І хор гримів на всі голоси «Рождество твоє Христе Боже наш…»
