ДУБРОВА

Образки з галицького життя.

Газдиня середніх літ, молодиця статна, молилася довго. Просила Бога всього: погоди на сіно, трохи дощу на буряки, здоров’я худобині, дітям і внукам. Потім глянула на чоловіка, що починав вже хропіти, бо наробився чорно-темно, випив трішки горівцуні і вже спить, навіть хреста на собі не поклав. Зітхнула, перехрестила. Чоловік пролупив очі.
– Що, муху відганєла?

– Та нє, – відказала і продовжила, – Щось, Іване, наш бичок вже другий день мичить і мичить, то ме, то бе.
– Лягай спати, на дідька тобі той бичок, то його робота бекати, – відказав Іван, пошрябав себе в груди і повернувшись наруби до жінки, почав засинати.
– Але вже два дни ме, та ме, аби не заслаб- говорила вже сама до себе. Іван взявся хропіти з новою силою.
Вдосвіта пробудилася і почала розпалювати в кухні. Треба нагріти води і спущеного молока худобі. Рипнули двері. На порозі Іван, руки в крові. Вона аж випрямилася. Очі питали, що сталося? Щось невидиме стиснуло серце, руки стали дерев’яні, ноги мов вата.
– Котлєти мекати не будуть, – весело сказав Іван і пішов мити руки.
Надходили Зелені свята…

Богдан Волошин

Марiя Онуфрiївна Коритко помирала вiд скромностi. Чемна жiнка соромилася зайвий раз потурбувати свого дiльничного лiкаря Петра Теодоровича Дудку. У нього були хворi ноги, бо носив замалi секендхендiвськi мешти. Вiн напiвживим добирався до її помешкання на восьмому поверсi – адже лiфт у будинку не працював. Старенький пан Дудка, видершись на сходовий майданчик, довго вiдхекувався i кляв “свої лiта, своє багатство”. Вiн уже кiлька рокiв був на пенсiї, але все ще працював, бо гiрше за висотнi будинки боявся животiння за пенсiйний кошт. Continue reading →

                                                                           Дім не там де ви народилися,
                                            дім там, де припинилися ваші спроби до втечі.
                                                                                                            Наґіб Махфуз

…Встаючи від сну, відчуваю запах печеного хліба, яким пахне весь дім і, незважаючи на холод за вікном, огортає мене тепло, яке замешкало в цих стінах і розповсюдилось по всьому помешканні.
Дім. Одне коротке слово в якому стільки змісту. Місце до якого хочеться повертатися і в якому хочеться відігрітися, скинути перед порогом маски, які вдягаємо для світу. Магія, яка звичайні стіни перетворює в щось надзвичайне, мов чарівна паличка Феї, яка перетворює звичайного гарбуза на королівську карету для Попелюшки. Запах, що ховається по кутах і снується по помешканні, знайомі звуки, до яких призвичаївся і ступінь відчуттів, які заповнюють цей простір. Дім це таке місце на землі, яке дає нам почуття безпеки; наш притулок, в якому хочемо схоронитися від світу, замикаючи двері перед тим, чого не хочемо впустити і перед тими, які забагато пхають свого носа в наше життя. Continue reading →