Галина Максимів, журналіст
…Ще до весни далеко, а громовиці не втихають. Самійлові поза спину – порох колкий і теплий.
Згодом їхній батальйон починає рахувати втрати – буденно. Наче яблука з дірявого кошика: один, два, десять…
Самійло побачив … одного з своїх кращих друзів – «Анта»… безкрилий, не долетів до сонця… і руки… руки чорні…
– Одинадцятий! Одинадцятий! – прохрипів щосили… і впав у забуття… Continue reading
Dmytro Wesołowski, Kurier Galicyjski, 17-30/03/2015, № 5
Kraj zamarł w oczekiwaniu nieszczęścia, które nasuwa się ze Wschodu. Mamy ofi ary i ogłoszono mobilizację – toczy się wojna. Łzy dzieci,rodziców, ukochanych. I oczekiwanie. Ale też nadzieja, że te nieszczęścia nie dotrą do nas. Tak jest teraz i tak było przed 366 laty. Jedną z przyczyn tego nieszczęścia można określić tak: „nie słyszą nas”.Przyczyną niepokojów stały się wówczas – podobnie jak dziś – ambicje polityków, którzy zajmują czołowe stanowiska w państwie. Obecnie na Ukrainie, a wtedy w Rzeczypospolitej.
Oj, pane Bohdane, nierozumnyj synu!
Zanapastyw Polszu, szczej naszu Wkrainu.
Hej, hej, zanepastyw, zrujnowaw,
Bo w hołowi rozumu mało maw.
(ukraińska piosenka ludowa) Continue reading
Тетяна П’янкова, Вигода-Станіславів
Не кажи йому, як натирає синицям жменя,
Як кортить журавлям в піднебессі чиїмись бути.
І як страшно від того, що вже не біжить по вені
Від Венери до серця ні краплі його отрути.
А коли підступає соленої правди хвиля,
Будь відверта, мов та, що напружуючи обличчя,
Імітує, як тричі була на стрімкому шпилі
І як падала в ситець, пронизана струмом тричі.
І що тричі стихала, налита вогнем по вінця…
І що стіни розгойдані клялися вік мовчати…
Не кажи йому, як отверзається небо жінці,
Коли жінка не просить бути, а лиш згадати –
На півмиті лише зрозуміти, що десь та й коле…
Не кажи йому, звідки знаєш, хоч не хотіла,
Що на ранок і він відречеться, немов престолу,
Глухоти білих стін,
І голодної правди тіла,
І синиці у жмені,
І жінки,
Що в піднебесся з ним хотіла…
Людмила Лінник-Савка, м.Івано-Франківськ
Великдень каждого року заходит інакше. Раз – запорошений маєвим цвітом, раз, хрумтячи ледом по торічні траві, раз безкраїми калабанями і болотєм. Але каждий раз Великдень – то свєто, яке сі зачинає ше зі Страсного Понеділка і сі кінчит на Провідну Неділю.
Християнство виросло з великої і багатої традиціями релігії, іудаїзму. Не дивлячись на настільки популярні, в тому числі і на сторінках Нового Заповіту, протиставлення іудеїв і християн, ці два віросповідання мають багато спільного. Більше того, часом, не знаючи традицій єврейського народу, ми не можемо зрозуміти всю глибину християнства. Continue reading
Людмила Лінник-Савка, м.Івано-Франківськ
«Ааааая, – неквапом ведуть свою розмірену мову дід, розтягуючи оте кожне «а», – роззяві зааавше віпааадок бувааає». А роззява – себто котресь із нас, онуків – дмухає на потовчене коліно чи обдертого ліктя, та від дідового «аааая», вже стає якось ніби й смішно, ніби й не болить більше…
Сидят дід, легонько слинят мацьонький прямокутничок, вдертий з парафіяльної газети, згортают тугоньку бокату самокрутку, розкуруют і пахкают навколо себе їдким сивим димом. Ото же й тютюн був у діда! Вже від самого запаху й диму ставало гірко в писку, але за троха вже сі привикало, та й нічо.
о. Ґжеґож Крамер, єзуїт (Польща)
Ісус пішов в пустелю відразу після хрещення, під час якого Отець публічно оголосив, що цей чоловік, який стоїть перед присутніми там людьми, є Його Сином. Здавалося б, що після такого рекламної акції краще йти прямо до виконання місії. Але Він йде в пустелю. Щоб бути на самоті і постити. Continue reading
Тарас Зварич
http://biblio-dcrb.blogspot.com/2015/02/blog-post.html
Ну що, знову до ранку?
Ну що, знову до ранку?
Згадаємо старі безсонні ночі,
Як завжди кому, а не крапку.
Залишимо на потім сни пророчі.
Ну що, давай як раніше?
Погуляємо поміж зірками.
Тільки приходь трохи швидше,
Начхати, що з пустими руками. Continue reading
Соломія Тришнівська, 5 років, НЯ
– Ууууу-ууууу-ууууууу-ууууууууууууууууууууу!- ніби не голосний, але такий, від якого стигне кров в жилах, звук доносився зі всюди — зі стін, з підземелля. Терпіти практично було неможливо. Ніби ще і не дуже старий, але з повністю сивиною головою, чоловік сидів, пригорнувши до себе Мію. Вони залишилися двоє, дві живі, із тіла,крові і духу істоти — дідо і його внучка. Таких як вони, залишилося на планеті мало, одиниці. Землю завоювали привиди-монстри, які живляться духовною енергією і плоттю людей. Їм вдавалося поки що виживати. Але ці зловісні звуки нічого доброго для них не несли. Невже це буде кінець і для них. Continue reading
о.Гжегож Крамер, єзуїт
Я переконаний в тому, що ми – як Церква, повинні перестати займатися собою. Церква має проповідувати Ісуса. Тоді в Церкві будуть люди, тоді в Церкві буде Слово Боже, чуда, великі справи і будуть також … гроші. Continue reading
© 2024 - ДУБРОВА
|
Proudly powered by WordPress.
2010 Weaver by WPWeaver.info
|
