Філіп Моріс Германсдерфер, земляк з Бостона(США)
Я пригадую маленьким батьки винаймали помешкання у Заліщиках. Це тепер я знаю, як мальовничо розташоване маленьке місто Заліщики у згині Дністра, але тоді малому все здавалось страшенно величезним,і місто і люди і навіть кущі помідорів в пані Олі (газдиня хати), які вона щоранку поливала.
На протилежному березі Дністра берег був високий-високий… Гора… А там я завжди зміг розгледіти монастир… На базарі, де ми купували їжу, часто мож було зустріти ченців у чорних рясах… Ченці мене зачаровували не стільки своєю статтю, скільки загадковістю. Тоді я вперше довідався про те що взагалі існують такі люди – монахи….
“Сьогодні увечері ми з Фільом підемо річку”, – сказав тато.
Мама: “А хто буде вправлятись на скрипці?”
Тато: “Один вечір можна пропустити.”
Тато пояснив, що сьогодні ніч на Івана Купала…
Мені було байдуже де дістатися, аби тільки не грати на скрипці, то створив на обличчі міну надзвичайного щастя, що моєму вже не молодому татові справило найбільшу приємність.
Сестра була старшою, аж на 4 роки (!!!) вже була у віці коли дівчатка “романтизують”, вже щось читала про Янку Купала, то й мені терехкотіла щось у вуха, які я ж одразу розвісив, марно що від природи мав їх величезні.
У вечері ми прийшли до річки, стали на пригорбку. Було темно і тихо… Тут і там світляки запалювали зірки у повітрі.
З-за хмари вийшов місяць і на небі проступили контури високого берега на чорному тлі котрого горів поодинокий вогник на монастирський стіні…
Раптом ми почули спів… Спочатку тихо, потім голосніше… На берег вийшли молоді дівчата вдягнені у білі довгі сорочки. Їх було багато. Голови були обрамлені віночками із стрічками. Continue reading
