ЗАДУШНІ ДНІ – ЩОБИ ПАМ’ЯТАЛИ

Олег Ущенко (Івано-Франківськ)
УщенкоВ далекому-предалекому колись, де всі були страшенно високими, і я кочував з ґарґошів на ґарґоші (з рамен на рамена), цих днів мене завжди мучило одне і те ж глобальне питання: коли випаде сніг?
Мене мучило, а я всіх ним доїдав.
Справа у тому, що вечірня прохолода і опільські вітри страшенно обнадіювали дитячі мрії, що вже ось-ось прийде зима. А ще ці вигуки бабців:
– Не ходи по подвір’ї без куртки, бо зимно!
Зимно, думалося мені, значить має випасти сніг. Я задирав голову і уважно вдивлявся у простір навколо жарівок (лампочок) коло ґанку або коло дороги, чи не видніється в їх світлі бодай пару сніжинок. Тільки листя, яким вітер обсипав ніч, і кістляві руки невідомих істот з оголеного гілля. Коли вітер пригинав їх в долину, мені здавалося, що вони хочуть мене дістати і, на радість бабців втікав до хати, де мене чекав тазік з теплою водою, щоби помити ноги, і велике горня гарбати з трав, дуже густої і солодкої, ніби мед. Continue reading
Posted in Люди, Традиції | Tagged , , | Коментарі Вимкнено до ЗАДУШНІ ДНІ – ЩОБИ ПАМ’ЯТАЛИ

Коли син не хоче ходити до церкви.

Żmudziński

 о. Войцех Жмудзінскі, єзуїт

Переклад з польської мови   http://www.deon.pl/religia/kosciol-i-swiat/komentarze/art,1379,gdy-syn-nie-chce-chodzic-do-kosciola.html

Багато батьків скаржаться, що їх діти в підлітковому віці не хочуть ходити до церкви.  Пробують на них чинити тиск, щоб пішли врешті до сповіді, щоб відвідували Служби Божі. Від самого ранку неділі починаються сварки мами і майже повнолітнього сина, який чинить рішучий опір .

Багато матерів не перестають просити і наполягати. Іноді намагаються переконати сльозами або шантажем. Вони роблять це, піклуючись про майбутнє сина чи дочки. Прагнуть, щоб їхні діти стали в майбутньому прикладом віри для своїх дітей. Іноді сходить до погроз, іноді намагаються викликати у них почуття провини. Але чи в цьому вони мають рацію? Continue reading

Posted in Wojciech Żmudziński SJ, Єзуїти, Віра, Люди, Переклади, Психологія, Філософія, Церква | Tagged , , , , , , , | 1 Comment

Вино і сир

  Остап Дроздов, журналіст (м.Львів)
  Остап В моїй особі ви знайшли поціновувача і вин, і сирів. Ніякої істини в вині немає – у ньому є статус і атмосфера. Я помітив, що по алкогольних уподобаннях людини можна описати її натуру. Шанувальники вина у переважній більшості – люди тонкої організації, естети, внутрішні аристократи, поціновувачі тривалості процесу. Відповідно, вино зневажають ті, хто прагне негайного результату вже й зараз, хто звик діяти грубою силою, хто намічену ціль отримує будь-якою ціною. Винолюби – це, як правило, творчі люди, інтелігенти. Я почав цікавитися вином на старших курсах університету, коли побував у Франції. Там нас повезли на старовинну винарню, і я вперше відчув певну магію. Це не просто напій. Це те, чим дозовано поділилася сама природа. Відтоді я взагалі не дивлюся в бік кріплених, скоростиглих вин. Для мене існують лише сухі вина. На жаль, якісні вина доволі недешеві – і це ще одна підстава цінувати добре вино і перетворювати його появу на своєму столі у свято. Передовсім – на свято спілкування. Тому що вино не терпить швидкості і поспіху. Воно передбачає плавну, камерну атмосферу лише з приємними людьми. Continue reading
Posted in Люди, Проза, Традиції | Tagged , , | Коментарі Вимкнено до Вино і сир

Терен

   Олег Ущенко (Івано-Франківськ)
 УщенкоТерен – останній акорд перед снігами і морозами… Ми ходили збирати його під ліс навпростець через порожні городи. Під великими грудками вже виднілося трохи наметеного снігу. Мало, ніби хтось подекуди попідсипав по жменьці на пробу. Зосереджені коти, мружачись від вітру, терпляче чатувати біля зв’язаних по чотири сніпків кукурудзиння, в якому ховалася від перших заморозків їх здобич.
   Дорослі з рипучими канками – металеві банки з ручками, які в основному використовувалися для транспортування молока, – розмовляли про своє. А ми розсипалися у пошуках на голих городах чогось цікавого. То міг бути шматок металу, гільза, олов’яна кругла кулька (привіт ще з Першої світової), або навіть картоплина, яку недогледіли, коли вибирали. Якщо вдавалося побачити живу мишку, то до нірки, куди вона сховалася, спершу збігалися діти, надіючись, що вона визирне. Правда через галас вона була вже дуже далеко під землею і затамувавши подих, перелякано тремтіла в нірці, прислухаючись коли затихне. А до дітей підтягувалися і дорослі, які нагадували чому ми тут і куди йдемо.
   На безлистих скелетоподібних кущах виднілися темно-сині плоди терену, притрушені сивуватою памороззю, від якої кожен дотик до ягоди залишав сліди. Continue reading
Posted in Люди, Проза | Tagged , , | Коментарі Вимкнено до Терен

Dolina zmierza do Unii

                                                                                 Dmytro Wesołowski
Tekst ukazał się w “Kurier Galicyjski” 15–28 października 2013 nr 19 (191)

IMG_4812Wędrując główną ulicą Doliny, można zauważyć przy siedzibie władz rejonowych maszty z flagami. Obok flagi państwoweji flagi miasta Doliny od czasu do czasu pojawiają się flagi innych państw. 16 września wciągnięto na maszt biało-czerwoną polska flaga gości tam często.

   Niemodlin, Nowa Sarzyna, Grodzisk Wielkopolski to miasta partnerskie Doliny. Powiaty opolski, leżajski i grodzicki mają nawiązane relacje z Doliną. Mieszkańcy Doliny często przyjmują gości z różnych zakątków Polski. Odbywają się na płaszczyźnie oficjalnej, do tego dodajmy kontakty parafii, biznesowe i osobiste stąd flaga Polski czy język polski zasłyszany na ulicy nie wywołuje zdziwienia mieszkańców miasteczka. Continue reading

Posted in Історія, Новини | Tagged , | Коментарі Вимкнено до Dolina zmierza do Unii

Карби на серці (уривок з роману)

lllСвятослав Левицький, письменник, журналіст, працює в часописі “Наше життя – Our life” (США)

В Марічки оченята так запухли від плачу, що світу білого не бачили, а мама дала шкробачку в руки й заставила бульбу оббирати. Сьогодні неділя, то поки до церкви підуть, треба вареників на обід наварити.

– Вже перестань хлипати, а нарозумся, ось тато казав, що ще до ксьондза заверне по Службі Божій, то ще можеш дістати, як поверне домів і ввидить твої плачі. Не пара він тобі, то ніц з тих ваших здибанок доброго би не вийшло. Він – хлоп, то до кожної спідниці липне, а тобі треба бути газдою. Ти невчена, то не до пари йому, лиш хіба що для забави. А такі забави, ой як не зле виходять, на біду велику. От тоді би сльози мала чого лити, а не тепер. Continue reading

Posted in Проза | Tagged | 6 коментарів

Черлена (уривок з роману)

lllСвятослав Левицький, письменник, журналіст, працює в часописі “Наше життя – Our life” (США)

Трохи вище ксьондзової стодоли стояла хатина Марії Бойко, або по-сільському – Лейбової Маруні. Колись в дитинстві та молодості служила Марічка Бойкова у корчмаря Лейби. Носила вранці воду та дрова до печі, бавила малих Лейбенят, то пристало до неї назвисько – Лейбова або Лейбиха. Continue reading

Posted in Проза | Tagged | Коментарі Вимкнено до Черлена (уривок з роману)

ЯК СПОДОБАТИСЬ КУБІТІ

ЛесяЛеся Бернакевич, Львів

Спацеруєте ви собі, дорогі мужчини, вулицею, аж бачите – іде кубіта! І то така: ноги довгі, бюст, як у Афродіти! Ну, вас од тієї зустрічі ніби хто з-за рогу по голові мішком мокрим пальнув! Хочете з нею познайомитися! Аж хвіст горить, так хочете! Але як познайомитись? Як?
А це робиться елементарно. Підходите до неї і запитуєте: “Котра година?” Але спершу заховайте вашого годинника, бо ті жінки так до усього прискіпуються!
Ще можна так: “Вас випадково не Оксана звати?” Чи навіть й отак:  ” Пам’ятаєте, ми з вами десь зустрічались? Я навіть ваше ім’я знав, але … забув”. Не гріх, якщо ви просто з мосту – та в воду: “Кицю, ти мені дуже подобаєшся!” І рученята розчепірте, щоб не змогла пройти. Жінка, будьте певні, оцінить вашу фізичну силу. Як не заробите по писку, то знайте – ця кубіта не має нічого проти, щоб зустрітись з вами на нейтральній території. Continue reading

Posted in Гумор, Проза | Tagged , | 1 Comment

Даніель Остер. Деякі факти

Лія Ландберг,  Тель-Авів(Ізраїль)

Зацікававшись особистістю героя публікації Дмитра Веселовського „Жидівський хлопець з Княгинина – мер Єрусалиму” (15.01.2013) та відкликаючись на звернення  автора,  вдалася  до пошуків.  Ось що знайшлось у безмежному інформаційному просторі.

 

    Остер в молодості7 травня 1893 року   в  будинку  № 201  Лисецького передмістя Станіславова Рахель Гутман народила хлопця,  який отримав  імיя  Даніель.  Запис про це був зроблений у книзі реєстрації народжень 14 травня 1893 року. І тільки значно пізніше,  після 2 квітня 1911 року, коли був офіційно  зареєстрований шлюб Рахелі Гутман і Якуба Остера, у відповідну графу згаданої вище книги реєстрації народжень додали: „Якуб Остер, різник  в Станиславові, вимагає записати його до акту реєстрації народження як батька цієї дитини”…

    Аналогічні записи у цей же час зיявилися в актах реєстраціі нарождення й інших дітей Рахелі та Якуба: Іре (1895 р.н.), Махле (1899 р.н.), Лєї (1901 р.н.) та Шіфри (1902 р.н.). З цих же документів видно, як час від часу родина міняла місце проживання: будинок №62 у Тисменецькому передмісті  Станіславова – у 1895 р., будинок  №63  там же – у 1898 р., Княгинин – у 1901 р…. Continue reading

Posted in Lia Landberg, Історія, Люди | Tagged , , | Коментарі Вимкнено до Даніель Остер. Деякі факти

Сільська іділля

DSC01600Мандичевський Євген Порфирович (псевдонім – Фр. Улянович) народився 1873 року в селі Зарваниця, тепер Теребовлянського району в сім’ї священика. Навчався у Львівському, Грацкому (Австрія) та Берлінському університетах. Учителював у гімназіях Львова, Перемишля, Тернополя. Працював редактором педагогічного журналу «Молодіж».
Виступав як новеліст і поет. Дебютував новелою «Груша» в газеті «Діло». Друкувався в «Літературно-науковому віснику», газетах «Діло», «Буковина», «Руслан», альманахах «З-над хмар і з долин» (Одеса, 1903), «Багаття» (Одеса. 1905). Видав збірки новел «З живого і мертвого» (Львів, 1901), «Судьба» і «В ярмі» (обидві – Тернопіль, 1907). Твори письменника увійшли до збірників «Українська новелістика кінця XIX – початку XX ст.» (1989), «Дзвінок з минулого»; (1991), «Тернопільщина літературна» (додаток четвертий Журналу «Тернопіль». 1992).
Помер Є.Мандичевський 1937 року.

Оповідання взято з “Літературно-наукового Вісника Наукового товариства імени Шевченка у Львові”, Річник ІІ, том VIII. Львів 1899 рік

    Сонце заходячи золотило облаки, що клубились по цілім небосклоні, як ті череди громадського товару по вигонї. Декотра тваринка, більше може з привички як з потреби, скубла траву, а переважна часть поклалась або й поставала по парі та супокійно румиґала. Величавий громадський бик наблизив ся до ковалевої красулі, що недавно приїхала з тірольських сторін, та опинилась на марній паші галицького вигону. Вечірнє повітрє і святочний дзвін, здавалось, у всіх будили ніжні чутя.

Тілько один Гриць, що пас від дитячих літ громадський товар, сидів на горбку. Байдужий не то вже на чарівну силу майового вечера, яких він тілько вже бачив, але навіть на те, що біля него що-йно усіла молода, шіснайцятилїтня Ганка, що прийшла по свої гуси. Continue reading

Posted in Люди, Проза | Tagged , , , | Коментарі Вимкнено до Сільська іділля