ДУБРОВА

Мандичевський Євген Порфирович (псевдонім – Фр. Улянович) народився 1873 року в селі Зарваниця, тепер Теребовлянського району в сім’ї священика. Навчався у Львівському, Грацкому (Австрія) та Берлінському університетах. Учителював у гімназіях Львова, Перемишля, Тернополя. Працював редактором педагогічного журналу «Молодіж».
Виступав як новеліст і поет. Дебютував новелою «Груша» в газеті «Діло». Друкувався в «Літературно-науковому віснику», газетах «Діло», «Буковина», «Руслан», альманахах «З-над хмар і з долин» (Одеса, 1903), «Багаття» (Одеса. 1905). Видав збірки новел «З живого і мертвого» (Львів, 1901), «Судьба» і «В ярмі» (обидві – Тернопіль, 1907). Твори письменника увійшли до збірників «Українська новелістика кінця XIX – початку XX ст.» (1989), «Дзвінок з минулого»; (1991), «Тернопільщина літературна» (додаток четвертий Журналу «Тернопіль». 1992).
Помер Є.Мандичевський 1937 року.

Оповідання взято з “Літературно-наукового Вісника Наукового товариства імени Шевченка у Львові”, Річник ІІ, том VIII. Львів 1899 рік

    Сонце заходячи золотило облаки, що клубились по цілім небосклоні, як ті череди громадського товару по вигонї. Декотра тваринка, більше може з привички як з потреби, скубла траву, а переважна часть поклалась або й поставала по парі та супокійно румиґала. Величавий громадський бик наблизив ся до ковалевої красулі, що недавно приїхала з тірольських сторін, та опинилась на марній паші галицького вигону. Вечірнє повітрє і святочний дзвін, здавалось, у всіх будили ніжні чутя.

Тілько один Гриць, що пас від дитячих літ громадський товар, сидів на горбку. Байдужий не то вже на чарівну силу майового вечера, яких він тілько вже бачив, але навіть на те, що біля него що-йно усіла молода, шіснайцятилїтня Ганка, що прийшла по свої гуси. Continue reading →